Величезною проблемою нашого так званого політикуму є те, що жодна партія у своїй діяльності не може вийти за межі режиму "незабаром вибори".

90% всіх танців Святого Вітта в нашому парламенті через те, що політики "бояться втратити" те, що мають (відсотки, з якими вони прийшли у ВР) і водночас вважають за потрібне себе "показати" – в надії, що виборці сприймуть їхні старання як неабияку державотворчу позицію.

І все це на тлі повного краху довіри до інституцій у суспільстві.

Їм здається, що "картинка" зі скандальністю та шумом – найкраще і найпотрібніше, що вони можуть створювати для виборців. Бо в нас тут, мовляв, суцільне суспільство спектаклю – тупе й недалеке, яке запам'ятовує (а відтак і голосує) лише за галасливих і хитрожопих мудаків.

Думаю і тепер, що ніхто не збирається змінювати цей підхід. Життя не вчить. Нас завжди переконують у тому, що, мовляв, ті, кого ми вибираємо – це суспільний зріз. І це у процедурному сенсі, звісно, правда.

Але, з другого боку, якби суспільство жило в режимі "незабаром вибори", то люди просто б різали і ґвалтували одне одного на вулицях. Політики не розуміють, що, обравши шлях ентропії, вони заганяють суспільство у важку емоційну пастку, не пропонуючи жодної нової якості і надії.

Втім їм вигідна суспільна апатія, безнадія і гібридна війна всіх проти всіх, де їм набагато легше ловити рибку в мутній воді. Так само, як вигідні невігласи, які не читають книжок, і цілі верстви населення, які не усвідомлюють власних культурних потреб.

І ніхто досі не подбав про якусь альтернативу, де все може бути якось по-іншому, що оті "відсотки", бійки та димові шашки, зрештою, не найважливіше, що слід поступатися вузькопартійними інтересами заради спільних, що є спосіб комунікації, відмінний від поросячого кувікання і розкидання лайна навколо.

А головне, що запит на цю альтернативу в суспільстві давно існує. Тільки – о, знову те саме! – вони бояться втратити відсотки і запропонувати отой difference.

Це дуже стара тема. Позаторік, якраз перед парламентськими виборами, я написав текст, у якому несміливо запровадив термін "електоральна Гвінея". Термін, певна річ, не прижився.

"Ці місцеві вибори в нас б'ють усі рекорди дебілізму політтехнологій. Такого ще не було, щоб людей мали аж за таких кретинів. На бордах тулять настільки безсовісну халтуру, ніби їх востаннє окормили кешем і завтра вже не буде. І ніколи не буде. Ті самі московські підходи з випаленими ментальними полями. Тільки із загостреною українською всеїдністю, кондовим несмаком і відсутністю будь-яких фільтрів. Таке враження, що вони уявляють суспільство як велику свиноферму, змагаючись у тому, хто кине кращу бомбу в її вузькі бійниці. Бомба має розірвати всередині к'єбеням всі дерев'яні перегородки і посіяти у свинячих душах паніку і розчарування. В усьому. В усіх. Колгоспний панк наблатиканих здирників. No Future на свинофермі. Електоральна Гвінея. Сука, ненавиджу."