Чим більше шкоди і тіні кидало комуністичне минуле на сьогодення України, тим частіше в соціальних мережах, тоді іще ВК і однокласниках, з’являлося милих щемливих публікацій під заголовками, щось на кшталт, - "А помнішь?" І далі йшов перелік дорогих із дитинства дрібниць – ескімо, кубик рубіка й вовк із "Ну, постривай", бантики, скакалки, крадені зелені яблука, перша вчителька, перебивачки, Артек і навіть санки у сніжну зиму –  все це – наше доброєсовєтскоєдєтсво. І така ностальгія за вафлями перемазаними згущеним молоком і Наталочкою з першої парти сіяла сумнів – а раптом ми зрадили щось важливе? Покинули не тільки Союз, Горбачова і Єльцина, а і вухатого Чебурашку, класну керівничку, кафе "Мальвіна", санки і газіровку*. А це вже зрада.

І добрі мами, тати, абсолютно українські, ті, що завжди голосуватимуть за правильний державницький вибір (умовно, бо життя вкрай рідко пропонує нам достойних кандидатів) мучаться спогадами і сумнівами.

Читайте також: Як переконатися в тому, що декомунізація в Україні – справді лагідна. ФОТО

До цього іще додаються добрі лікарки, які переїхали зі сходу на захід; листування із піонерами з Казахстану чи Магадану або навіть дідусь, який пахнув махоркою і, здається, теж був комуністом.

Наша держава, освіта, культура і навіть спеціяльне міністерство інформаційної політики в часи декомунізації чинить великий гріх. Як табличка множення позаду зошитів для першачків, в медіапросторі повинна з’явитися елементарна інструкція, що і до чого в складних «судових» процесах над нашим комуністичним минулим. Аби присоромлені мами чи вірні дідусі зрозуміли – засуджують не тільки і не стільки працівників заводів і вчителів, художні фільми і Тичину, а систему, що потворила просте життя добрих людей, заохочувала до зрадництва і підмінювала поняття, вбивала і зневірювала, забирала і тероризувала.

Колись я була в німецькому місті Лейпциг. Колись це була східна, комуністична Німеччина. Сьогодні його жителі справедливо вважають себе жертвами тоталітарного режиму. В музеї штазі**, де було розташовано міністерство державної безпеки НДР – тисячі відвідувачів щодня. Як скелет величезного динозавра у музеї природничої історії, тут із залу в зал тягнеться скелет тоталітарної машини – механізми, прийоми, схеми і плани. Як і отрута, або радіація – система не завжди помітна, особливо тоді, коли люди перетворюються у маси. Доноси і стеження, розстріли і тортури – невід’ємна частина режиму. І кожен тутешній візитер, навіть той, що був у партії, починає відчувати себе жертвою. Жертвою змови, зради, тоталітаризму; невидимою одиницею маси великого жахіття; кожен хоче зрозуміти, щоб потім забути, викинути зі своєї підсвідомості страшні інстинкти і стати новою індивідуальністю демократичного світу.

Тут криється величезне полегшення для тих, хто згадуючи радість минулого, щасливе дитинство чи товариша з Магадану боїться на повну декомунізуватися і зрадити себе молодого, чи зрадити пам'ять доброго і дорогого дідуся-парторга. Усе те хороше – аж ніяк не належить режиму. Воно радше існувало йому усупереч. Доброта, любов, допомога, подорожі, юність, перший поцілунок, баштан, новий рік, казки на ніч, море, бабуся, згущене молоко, санки, вступ в університет і навіть Чебурашка – усе це аж ніяк не комунізм; всі ці радості належать часу, людям, пам’яті, а не режиму, системі, партії.

Пишучи це, мені хочеться полегшити внутрішнє сум’яття тих, хто ніяк не може дати відповідь на питання - «Чи можна декомунізуватися і при цьому не зрадити Чебурашку»? Відповідь – так. Як і свою молодість, своїх родичів і стару вулицю, але тепер - із новою назвою.

Читайте також: Як декомунізація, безвіз і санкції покращать рівень життя в Україні

Ми не відмовляємося від усього минулого, ми звільняємося від страшних, отруйних, іноді важко помітних мацаків*** тоталітарного режиму, від партії і тиранів, від таборів і ГУЛАГів, від Голодоморів і примусових переселень, від НКВС і розстрілів, від заборон на мову і свободу, від дефіцитів і залишків залізної завіси, героїв-зрадників і пролетарських змагань. Ми повинні це зрозуміти, пережити і врешті відчути полегшення.

*газіровка – газована вода

**штазі - спецслужба, державне відомство державної безпеки і каральний орган у Німецькій Демократичній Республіці, що функціонувала у період 1950—89 рр. Організація споріднена КДБ СРСР, тісно співпрацювала з останньою

***Мацаки – те ж, що й щупальця