Цього року вона не поведе сина на новорічне свято в садок…

Минулорічне свято вдалося на славу. Так довго добивалася, щоб хоча б свято було україномовне. Це ж український садочок, державний. Нарешті син стрибає серед інших зайчиків і лисичок під ялинкою і чує своє, рідне...

Її очі всміхаються до сина, а серце млоїть, серце не на місці. Зник її чоловік. Там. Вона плескає в долоні, киває діткам, а душа далеко. Душа зазирає під кожен кущик, чигає чайкою над кожним пагорком. Серце зачаїлося й чекає новин. Звідти.

- Здравствуйтє дєті! – гаркнув з дверей російськомовний дід Мороз.

Як громом прибило. Аж кинулася. Господи, що робить тут цей російський "дід"… Замлоїло серце. Зачуло незворотнє. І незворотнє прийшло звісткою: «Загинув»…

Читайте також: Два потужних фактори консолідації України зведено нанівець, – Дацюк

Пройшов рік - і знову свято...
- Ну ви ж розумієте, це найкращий Дід Мороз у Дніпрі. – каже їй завідуюча. – Так, він російськомовний, але ж він кращий! Він ходить по всіх садочках. Це честь для нас, що він погодився…
- Але ж ви йому платите! Виставіть за плату умову – виступ українською!
- Я запитаю в батьків, - каже завідуюча, - чи вони не будуть проти.
- Апять ета бандєравка здесь калотіт! Правалівай сука в западную Украіну, пока тєбя нє випєрлі! – підскакує чиясь матуся чи бабуся.

… Її діти вже ніколи не побачать татка. Вони вже не питають, де він. Вони знають, він герой, і він на небі. Він заплатив за те, щоб діти їхнього міста раділи сонечку не в підвалі, а в уцілілому домі. Він заплатив за те, щоб їхні садки і школи не рознесли вщент ворожі гради. Він заплатив, за те, щоб вони мали змогу гратися на рідних подвір’ях, а не в чужих містах зі статусом «переселенець». Він заплатив за те, щоб вони взагалі не знали, що таке обстріли, щоб не знали, як свистять кулі. Він заплатив за те, щоб ходили рідними вулицями. Він заплатив, щоб вони могли прийти в рідні стіни на рідну ялинку. Він заплатив за всіх діток їхнього міста, і заплатив дорого – своїм життям.

Цього року вона вирішила не вести сина в садок на Новорічне свято. Там знову буде той самий російський дід Мороз зі своїм:
- Здравствуйтє дєті!...

Читайте також: Мовний режим у школах і завдання дерусифікації

Ні, вона не зможе це почути знову. Відправивши малого на те свято, їй теж треба буде прийти. І знову з тим «здравстуйтє дєті» пережити ті емоції, той стан, те зникнення, ту звістку… Так, з усього садка вона одна така… Не будуть же всі під неї підлаштовуватися, навіть якщо вона - вдова. Навіть, якщо її чоловік - небесний воїн…

Зітхнула. Хай краще малий посидить вдома. Увімкнула телевізор. 
- У Європарламенті ухвалили рішення розгорнути в Україні проект з захисту прав національних меншин»… - повідомив голос диктора.

Заніміла. Меншини – це ті, що посилають її з міста. Меншини – це ті, хто не дозволяє україномовного діда Мороза її україномовному синочкові хоча б на Новорічне свято… Захищатимуть їх. А як же вона? Хто її захистить? Вона – українка. Якось перебуде…

Місце дії – Дніпро. Всі дійові особи – реальні.