Сучасне суспільство перебуває в постійному пошуку себе, пише у своєму блозі на "Новому часі" Андріян Рев'юк. На всіх рівнях: країни визначаються із вектором розвитку, компанії – з новими ринками, абітурієнти – з вибором професії та вишів. Ми всі схильні до ілюзії, що існує єдиний правильний вибір: освіти, партнера, місця роботи, хобі й навіть країни. У культурі цей вибір іменують призначенням.

Але чому чим більше ви намагаєтеся відшукати своє призначення, тим сильніше відчуваєте, що втрачаєте себе?

Відповідь у тому, що ніхто не може визначити вашу долю за вас. Потрібно самому брати відповідальність за виховання себе та не сподіватися на мудрість вишів і тренінґів. Масова система освіти будується на обміні знань, а не на вихованні особистості. У дитячому садку нам розповідають про правила поведінки, в школі– про основи фізики, хімії та математики, у вишах – про теоретичні основи професії та роботу з інструментарієм. На художньому факультеті вам кажуть, що вмілий дизайнер повинен знати про коло кольорів Іттена та розуміти, чим відрізняються гротескні шрифти від антикви, але ніхто не зробить вас дизайнером. Ніхто не має за мету зробити вас професіоналом, вас тільки вчать професії. І після навчання ви залишаєтеся сам на сам зі своїми знаннями, не завжди розуміючи, де їх застосовувати.

А якщо людина не знаходить застосування своїм навичкам і здібностям, вона живе з постійним відчуттям непотрібності, з почуттям, ніби займає чуже місце. Коли ж стає зовсім недобре, людина впадає в ілюзію пошуку фальшивого призначення. Починається нескінченна зміна робіт, освіти, міст і країн... Але така стратегія схожа на те, як ледар на допомогу із безробіття купує лотерейні квитки. Безробітний мріє зірвати куш і ніколи в житті не працювати. В одиниць це виходить, тисячі вмирають від голоду.

У пошуках фальшивого призначення люди витрачають час і гроші на духовних гуру і псевдопсихологічних тренерів. Незадоволенні місцем у суспільстві, шукають єдиний "секрет" щастя, не помічаючи, що щастя – це не зовнішні події, а наш внутрішній стан. І тільки віддавши шарлатанам останнє, шукачі починають розуміти, куди їх може привести несвідомий "шлях до себе".

Читайте також: Між Різдвом і трудоголізмом: звідки береться "святофобія" й чому вона хибна

Але ж чому одні потрапляють у пастку фальшивого призначення, а інші живуть у гармонії зі справжнім? Тому що ми з народження різні: з варіативним набором вартостей, спрямувань, здібностей і цілей. Саме тому після закінчення вишу одні стають високооплачуваними дизайнерами, а інші – малярами-ремонтниками. Виходить, що перші шукали застосування своїм творчим здібностям; а другі вступили на художній факультет тільки тому, що прочитали в молодіжному глянці, як "круто бути дизайнером".

Психолог зі Стенфордського університету Керолл Дуек назвала спосіб мислення тих, хто орієнтований на вдосконалення своїх навичок, – свідомістю зростання (growth mindset), а тих, хто орієнтований на пошук фальшивого призначення, – фіксованим мисленням (fixed mindset). Фіксоване мислення характеризується тим, що людина вважає свої вартості вже сформованими, даними їй від народження. І єдиний спосіб їхньої реалізації – це знайти особисту утопію, місце в суспільстві, де людину будуть сприймати без внутрішніх змін і коригувань поведінки. Люди, що схильні до фіксованого мислення, замість того, аби пристосовуватися до умов динамічного світу, шукають легкий спосіб отримання слави та визнання, своє фальшиве призначення.

Натомість свідомість зростання орієнтована на розвиток природних талантів і динамічні відносини із зовнішнім світом. Люди з мисленням зростання живуть у сьогоденні, вони щасливіші. Фізіологи давно помітили, що діяльність, до якої в нас є природна схильність, супроводжується підвищенням рівня ендорфінів. Діяльність, яка в нас добре виходить, підвищує наш настрій і самопочуття, ми намагаємось робити це якомога більше.

Щоб зрозуміти, чи власним шляхом ви рухаєтесь, треба усвідомити різницю між справжнім і фальшивим призначенням:

1. Фальшиве призначення уявляється як уже здійснена мрія (гроші, слава, визнання). Під час прагнення до справжнього призначення ви орієнтовані на саму діяльність, і тільки потім – на блага, які вона вам принесе.

Читайте також: "Нічого, нічого, що ми живем убого": український соціальний феномен

2. Під час пошуку фальшивого призначення ви впевнені, що коли-небудь знайдете його. Справжнє призначення схоже на нескінченний шлях, а не на кінцеву точку маршруту.

3. Про фальшиве призначення судять за зовнішніми атрибутами. Шукачі утопії не здогадуються, яких труднощів та обмежень зазнавали їхні кумири (актори, спортсмени, письменники). Ті ж, хто крокує дорогою справжнього призначення, постійно спілкуються з реалізованими "щасливцями": вчаться в них, цікавляться їхнім життям, переймають звички.

4. Люди, засліплені ілюзією фальшивого призначення, живуть у нескінченному "завтра". Вони не вкладають душі у свою справу, вони не радіють зараз, вони просто відбувають відбутки перед своєю "справжньою метою". Люди, які знають своє призначення, живуть у сьогоденні. Вони працюють тут і тепер, вони прямують до своєї мрії вже сьогодні, вони готові коригувати свої звички і знання відповідно до нових викликів світу. Люди зі свідомістю зростання не чекають, коли їх наздожене доля, вони вже йдуть дорогою призначення.

Зрозуміло, що гарним стимулом для розвитку свідомості зростання є розуміння своїх сильних сторін і природних схильностей. Маючи знання про себе, що отримані науковими методами психодіагностики, набагато легше перейти від фіксованого мислення до свідомості зростання.

Якщо ви хочете бути щасливим і жити в гармонії із собою, не шукайте на карті місця, де вам буде затишно, а почніть будувати свій корабель. Станьте капітаном свого життя тут і тепер і прямуйте за мрією з розумом. Не чекайте влучного моменту, особливого знаку чи подарунка долі – не попадіться в пастку фальшивого призначення. Пізнавайте себе, розвивайте свої сильні сторони і пам'ятайте: та користь, яку ми приносимо іншим, – і є наше справжнє призначення.