В останні кілька років баланси провідних світових центральних банків б'ють усі рекорди. Чи варто очікувати, що темпи зростання економіки зростуть?

Станом на кінець минулого року сумарний баланс ФРС США, Євроцентробанку, Банку Англії, Центробанку Японії та Нацбанку Швейцарії склав 16 трлн доларів. Порівняно з 2008 роком, коли почалося антикризове «накачування» ліквідністю, сумарний баланс ТОП-5 світових центральних банків збільшився в 4,5 рази. Деякі фахівці вважають, що такі небачені темпи збільшення балансів провідних Центробанків мусили мати наслідком більш високі темпи економічного зростання у відповідних країнах, ніж ті, які спостерігалися в дійсності. Чому подібні очікування не повною мірою обґрунтовані і які висновки можна зробити в плані сприяння зростанню української економіки? Про це у своєму блозі на сайті "Новое время" пише  академік НАН України Богдан Данилишин.

Критика, яка супроводжує дії керівників провідних Центробанків світу, наростала в міру реалізації різних програм кількісного пом'якшення, які вони масштабно й системно проводили. Не брав участі в цьому тільки ЦБ Англії, чиї масштаби програм кількісного полегшення були незрівнянно нижчими, ніж у інших чотирьох провідних світових ЦБ. Однак в експертному дискурсі менше уваги приділялося питанням державної економічної політики. Але саме тут, а не в програмах QE, криється ефективніший мотив для відновлювального зростання економіки.

Читайте також: Гривня міцна, але над батьківщиною згущуються хмари

Після кризи 2008 року бурхливого відновлення світової економіки не відбулося, тому що держбюджетне стимулювання, на відміну від монетарного, було не настільки масштабним. Ба більше, далеко не все з обіцяного виконано. Чому? Можливо, тому що політики мали схильність давати занадто щедрі обіцянки в плані бюджетної підтримки економіки, а коли справа доходила до їх виконання, «вмикали задню передачу». А може, тому що в деяких провідних країнах (наприклад, у Великій Британії) взагалі дійшли висновку про доцільність бюджетної консолідації. Але, як показала практика, це виявилося не кращим рішенням.

Здавалося б, усе просто. У таких країнах, як Швейцарія та Німеччина, де спостерігається ненапружена ситуація з держбюджетом і держборгом, не варто скорочувати бюджетних витрат, стимулюючи економіку. А в таких країнах, як Греція і Україна, де стабільно існує дефіцит держбюджету, великий держборг і немає простору для маневру, жорстка бюджетна політика є неминучою. Ось тільки чому ні ми, ні греки, не відчули помітних поліпшень від зниження державних витрат на розвиток національної економіки?

Україна могла б почерпнути чимало корисного в плані державного стимулювання економічного зростання з праць Дж. М. Кейнса і його сучасників, які були присвячені подіям Великої депресії. Але замість цього, великою популярністю стали користуватися так звані «моделі агентів», особливо модель «раціональних агентів». Такий тип моделювання передбачає, що урядове втручання буває як причиною кризи, так і причиною повільного посткризового відновлення економіки.

Дотримуючись цієї популярної в Україні логіки, бюджетне стимулювання економіки теж є формою держполітики, яка не може принести нічого доброго. Але все не так однозначно, як підносять прихильники даної точки зору, які на її обґрунтування наводять цілий список доводів з посиланнями на популярних вчених. Тут і запозичена ідея відомого економіста Д. Рікардо, згідно з якою населення, знаючи, що додаткові бюджетні витрати приведуть до підвищення податків у майбутньому, вже зараз починає скорочувати свої витрати, економлячи кошти на майбутнє. Тут і думка сучасних американських економістів К. Рогоффа і К. Рейнхарта про те, що зростання економіки починає сповільнюватися в країні, державний борг якої складає 90% ВВП і вище. Менш категоричні думки популярних італійських економістів А. Алесіна і С. Арданьї про те, що режим жорсткої бюджетної економії корисний для економічного зростання, якщо він базується не на підвищенні податків, а на зниженні держвидатків.

Читайте також: Дацюк: Олігархічна економіка шаленими обсягами висмоктує все зростання з решти економіки України

Не заглиблюватимемося: якщо держава збільшує податки або знижує держвидатки, це призводить до зменшення сукупного попиту, що, у свою чергу, уповільнює зростання економіки. Мультиплікатор Кейнса – величина, на яку збільшиться ВВП разом зі зростанням держвидатків в народному господарстві – є якісним теоретичним обґрунтуванням доцільності державних інвестицій в розвиток економіки. А в нашій ситуації мова йде навіть не про доцільність, а скоріше про необхідність. Адже не лише брак інвестицій як таких стримує темпи зростання економіки України, важливу роль також відіграє недостатність стимулів до інвестування. І хто, якщо не держава, має і може створювати такі стимули, використовуючи, в тому числі, методи бюджетної та податкової політики.

Справедливо було б запитати, чи маємо ми можливості для бюджетного стимулювання економіки? Так, але вони досить обмежені. Свідченням цього є, наприклад, зміна залишку коштів уряду на єдиному рахунку в Держказначействі за грудень минулого року – з 54 млрд до 5 млрд грн. Їх левова частку було спрямовано на виконання статей, пов'язаних із соцзобов'язаннями. З урахуванням невисокого рівня життя населення – це зрозуміло, але було б перспективно правильно хоч деяку частину цих коштів використовувати для реалізації державних інвестиційних проектів. За деякий час це дало б і збільшення доходів громадян, задіяних у таких проектах, і зростання податкових надходжень, і підвищення рівня зайнятості. А якщо переважна частина доходів держбюджету буде витрачено на «соціальні статті», то справедливо говорити, що держбюджет на розвиток економіки не спрямований.

У поточному році необхідно скористатися можливістю здійснення державних вкладень у перспективні галузі економіки. А з урахуванням того, що протягом року держбюджет зазвичай коригується і уточнюється, можливість зробити це трапиться. А щоб не було спокуси підтримувати приватні підприємства, державну підтримку слід зосередити на галузях, перспективні підприємства яких перебувають у держвласності. Благо, провідні підприємства таких галузей як аерокосмічна, ракетобудівна та авіабудівна залишилися у власності держави. Тут ми як і раніше маємо непогані позиції і перспективи на світових ринках. Більше того, генеруючи та імпортуючи інновації в науці та виробництві, Україна увійде в русло бурхливого розвитку четвертої промислової революції.

Але не одні лише прямі держвидатки є ефективним заходом державного стимулювання зростання економіки. Модель, де держава є домінантним суб'єктом, який відповідає за інвестиційний процес, очевидно не підходить нинішній Україні. Але метод поступового зниження податкового навантаження може бути слушним для нашої країни на даному етапі. Заохочення підприємницької діяльності та створення умов для стимулювання інвестиційної діяльності – ось заходи держполітики, які нам необхідно застосовувати. За великим рахунком для цього потрібно задіяти два напрямки – подальше вдосконалення законодавства в плані захисту прав інвесторів, та ефективна правозастосовна практика в цьому питанні. Щоб перейти до прискорення економічного зростання саме ці завдання ми мусимо наполегливо вирішувати в році, що наступив. У цьому, а не в емісійному накачуванні економіки, до якої закликають окремі фахівці, і створюється можливість для органічного неінфляційного зростання української економіки.