Зріз громадського пирога.

У першому наближенні усіх громадян можна поділити на "активних", "пасивних" і "гіперактивних". У залежності від менталітету і національної історії співвідношення між ними коливається але незначно. "Активних" не більше 19-25%, "пасивних" – 70-80%, а "гіперактивних", як і шизофреніків, частка завжди в межах 1-2% (цифри гіпотетичні).

У процесах функціонування держави кожна група діє по своєму.

1) "Активні" намагаються змінити своє життя і оточення. Ні, вони не завжди є реформаторами-державниками. Вони можуть активно міняти своє життя лише заради особистих вигод, а не заради суспільного блага. І стратегії у них можуть бути не далі ніж на два кроки – "хапнути поки є можливість", а "потім хоч потоп". На виборах "активний" завжди голосує думаючи. Під час революції обирає сторону барикад і спосіб дії свідомо. 

Читайте також: Дацюк: Політики перестали бути монопольними агентами змін

2) Пасивні керовані страхом у різних його проявах. Вони можуть крутитися навколо свого невеличкого світу, не помічаючи ні вигод, ні загроз за крок від нього. А можуть просто слідувати за "лінією тренду" – "куди люди – туди й ми", або "куди начальство скаже". На виборах легко продають свої голоси, якщо звичайно ідуть на них, або голосують "як усі". На революцію пасивні дивляться здалеку, або й взагалі виключають новини, щоб зайвий раз не хвилюватися. Це вже через кілька років після її перемоги, вони дружніми отарами ходитимуть на святкування річниць.

3) Гіперактивний живе заради боротьби. Керований соціальною дезадаптацією або гормональними розладами, він завжди на "передньому краї". Йому взагалі немає різниці проти чого боротися.

Зверніть увагу: гіперактивні навіть у ситуації, коли потрібно боротися "за щось" всерівно буде боротися "проти чогось".

"Баба Яга проти!". Я знав історію як один чоловік за Радянського Союзу писав на усіх анонімки, особливо, хто ходив у церкву і виступав щоб її закрили, потім за "перестройки" писав жалоби, щоб відкрили церкву, потім за "незалежності, знову, щоб закрили церкву.

Гіперактивні не здані сконцентрувати увагу, як дошкільнята.  Куди око впало, туди і побігли. На вибори вони не ходять, тому що "проти" а не "за" (хіба щоб помахатися із кимось прикриваючись журналіськими "корочками" чи написати дулю на бюлетені). Під час революції вони виникають під час "двіжухи", а потім нудьгують відсижуючись десь неподалік. Тривала революція чи еволюція це для них "смерти подобно".

Висновок: Усі "планові революції" чи "бунти" – це процеси керовані егоїстичними поодинокими "активними", здійснювані нечисленними "гіперактивними" із фоновою масовкою проплачених "пасивних". Вони зарані приречені на ніщо. Ви знаєте, хто був в перших рядах заарештованих більшовиками в 1917? Урядовці, бізнесмени, вчені і анархісти. Останні разом із більшовиками і здійснювали Жовтневий переворот.

Революція Гідності завдячує своїм результатам домінуванням "активних" державників. Не забуваймо, що близько 25 млн дорослих громадян взагалі оминули її боком.

Читайте також: Як насправді виглядає громадянська війна в Україні

Оці "активні" стали добровольцями (не лише добробатів, добровольців у ЗСУ у рази більше ніж усі добробати разом узяті, скільки мені відомо, то на кожну бригаду їх у 2014 було по кілька сотень), волонтерами, реформаторами чи просто парахобітами. "Пасивні", як нили, чекаючи милості від доброго господаря, так і нитимуть. А "гіперактивні" як щось/когось валили так і далі намагаються. Правда бажано за гроші.

Попереду вибори. Така вона зараза демократія – країну змінюють "активні", а приймають рішення про її долю "пасивні".

Виграє той хто зможе "розвести" "пасивних".