Протягом тижня шестеро київських службовців мали можливість ознайомитися з досвідом місцевого самоврядування в Берліні та Дрездені. Отже, якою побачили Німеччину прості київські службовці? Про це для потралу "Мегаполіс" пише Оксана Габдукаєва

Наші німецькі пригоди, почалися ще під час пересадки в аеропорту Відня. Оскільки літак із Києва затримався, на літак Відень – Берлін довелося бігти. Не знаю, чи встигли б ми на нього, якби не продавці в аеропорту, які підбадьорювали нас криками "You’ll do it! You’ll win". По-перше, це додавало сил, по-друге, хіба ми могли підвести наших австрійських вболівальників? Вже тоді подумали: як поїздка почнеться, такою вона й буде. І дійсно, швидкий темп, набраний на віденському летовищі, ми не знижували протягом всієї поїздки. І незважаючи на всім відому німецьку пунктуальність, було багато зустрічей, які не закінчувалися вчасно. Як на мене, це і є найкращим свідченням того, що нам із німецькими колегами було про що поговорити.

Стіна

Не думала, що згадуватимемо її так часто. Сьогодні, майже через тридцять років після падіння Берлінської стіни, про неї ніхто не забуває. Окрім того, що по всьому Берліну є маркери, які позначають, де проходив кордон, про поділ на східний і західний Берлін згадували як під час офіційних зустрічей, так і в особистому спілкуванні з берлінцями. Існування двох Берлінів досі позначається й на економіці, й на електоральних уподобаннях, і на ставленні до інструментів прямої демократії. Жителі східного Берліну підтримують ультраправу партію "Альтернатива для Німеччини" (Alternative für Deutschland, AfD), яка радикально виступає проти прийняття біженців, скептична щодо Євросоюзу і підтримує російську агресію в Україні. Водночас той самий східний Берлін відкритіший до інструментів прямої демократії, тут активно розвивається громадський бюджет. Західний Берлін більш консервативний.

Для мене приклад німецької стіни є дуже промовистим у контексті тотальної декомунізації в Україні. Символ Холодної війни не знищили остаточно. Його перетворили на витвір мистецтва й місце паломництва туристів – для того, аби сфотографуватися на фоні найвідомішого графіті "Братського поцілунка" Брежнева і Гонеккера, довелося постояти в черзі.

Рівність, толерантність, повага до кожного

Замість розмірковувань наведу кілька прикладів із нашої поїздки. Ще за тиждень до зустрічі в Парламенті Берліна, де в нас був запланований ланч, нас запитали, чи має хтось із учасників делегації харчову алергію. А вже під час ланчу, коли всім подавали стейки, вегетаріанцям подали овочеву страву.

Читайте також: Твітер поліції Берліна як приклад правильної комунікації з населенням

– Перед тим, як піднятися до сесійної зали Парламенту, в нас уточнили, чи всім зручно іти сходами, чи можливо, краще скористатися ліфтом. Загалом перше, на що ми звернули увагу ще їдучи з аеропорту до готелю, це інклюзивність простору. Низькі бордюри, пандуси, ліфти в метро, кнопки в ліфтах і ручки дверей на рівні, зручному для тих, хто пересувається на інвалідних візках – у Берліні зроблено максиму, для того, щоб люди з особливими потребами почувалися комфортно й мобільно.

– У Берліні ми побачили кілька пам’ятників, присвячених ЛГБТ.І тут важливо не тільки те, що такі пам’ятники встановили, важливо, що їх не знищили вандали.

– Ґендерна рівність навіть у дрібницях. У холі готелю ми одразу звернули увагу на журнал "Берлінець", поруч із ним лежав журнал "Берлінка". От тільки, не знаю, як розцінювати те, що "Берлінка" товстіша :).

Єдине, де толерантність під великим знаком питання, – це ставлення до мігрантів. Офіційна позиція – сприйняття і всестороння допомога. На ділі німці втомилися, бо переконані, що саме вони піднімають рівень злочинності, порушують порядок і головне – безкоштовно отримують те, за що німці мають платити. Схожі нарікання ми чули не раз.

Відкритість і готовність до діалогу 

"А для чого писати петицію, якщо можна прийти сюди в мерію і напряму сказати мені, що зараз потрібно зробити для міста", – ці слова заступника мера Дрездена Детлефа Зіттеля найкраще характеризують рівень демократії в Німеччині ій готовність влади співпрацювати зі громадою. У Берліні вже стали традиційними суботні прогулянки з бургомістром, під час яких кожен містятнин може озвучити свої пропозиції щодо потреб міста. У Дрездені представники влади та громади регулярно зустрічаються під час воркшопів.

Заступник мера Дрездена також  зазначив: "Для того, щоб тебе почули, не обов’язково голосно кричати, треба слухати й тихі голоси. Вони не менш важливі". Можливо, саме тому ні в Громадському бюджеті в Берліні, ні в петиціях у Дрездені немає змагань. Основне завдання інструментів прямої демократії – це бути маркером того, що саме потрібно громаді, завдяки цим інструментам влада відчуває настрої в суспільстві та має на них реагувати. 

Берлінський парламент розташований поруч із місцем, де раніше була Берлінська стіна, й роками був абсолютно закритим місцем. Зараз усе змінилося. Палата депутатів стала відкритою для всіх громадян, сюди можна прийти на виставку, подивитися фільм про роботу Парламенту чи почитати документи в бібліотеці. Якщо є бажання взяти участь у парламентських сесіях, потрібно зареєструватися онлайн чи по телефону. Для громадян, як і для преси, у сесійній залі виділені окремі ложі. Проте відкритість Парламенту зовсім не означає, що можна заважати депутатам приймати рішення, тому Конституцією Берліна заборонено проводити мітинги перед Парламентом у день сесії! Як кажуть у нас, що занадто, то нездраво.

Читайте також: Безвідповідальність Німеччини: найбільша країна Європи експортує нестабільність

Найчіткіше це послання прозвучало на зустрічі в міській раді Берліна. Представник Сенату Клаус Ґуґґенберґер нагадав: "У Конституції зазначено, що депутатів обирають, аби представляти інтереси народу. І якщо народ їх обрав, значить, має їм довіряти". На його думку, іноді пряма демократія призводить до блокування хороших  ініціатив, адже часто глобальні інтереси не узгоджуються з інтересами громадян. Як приклад посадовець навів ситуацію з аеропортом Темпельгоф. Коли почалосґ будівництво нового міжнародного летовища, нерентабельний Темпельгоф вирішили закрити. На його території планували побудувати житло й офісні центри, але на референдумі більшість берлінців проголосували проти забудови. У час, коли місто відчуває гостру нестачу площ для житлових будівель, 300 га вільної землі майже в центрі міста має щонайменше неекономний вигляд. Але така воля громадян, і влада не може піти всупереч їй. Зараз будівлю аеровокзалу й ангари використовують як тимчасовий центр прийому та розміщення біженців.

Довіра як основа демократії

Вишуканий ланч у Парламенті Берліна, презентації в берлінській міській раді та раді району Ліхтенберґ, жвава дискусія в Transperency International чи бесіда на кухні головного офісу Democracy Reporting International – під час кожної зустрічі мова мимохіть заходила про довіру.

У Берліні довіряють депутатам. Якщо в Конституції прописано, що під час ухвалення рішень депутати мають керуватися своєю совістю, значить, так воно і є. До речі, хоча в Парламенті є електронна система голосування, її відключили. Кажуть, що не можна довірити важливі питання комп’ютерам, тому традиційно голосують руками. На наші питання щодо можливості свідомого неправильного підрахунку голосів, нас запевнили, що можливості маніпулювати нема, оскільки "око" голови Параламенту контролюють двоє секретарів засідань. Вони сидять праворуч і ліворуч від голови та представляють, відповідно, як коаліцію, так і опозицію.  Якщо ж вирішуються дуже складні питання і є сумніви щодо того, як відбулося голосування, використовується метод "Баранячого стрибка". Він полягає в тому, що всі депутати спочатку виходять із зали пленарних засідань, аби потім зайти до неї крізь троє дверей, над кожними з яких міститься напис "За", "Проти" або "Утримався". Коли депутати проходять крізь двері, їх рахують секретарі, а голова стежить за процесом.

У Берліні довіряють пасажирам. Щоб зайти в метро, не потрібен квиток. Він купується вже на станції, і ймовірність того, що його перевірять, дуже низька. Принаймні в нас жодного разу не перевіряли. Коли на одній із зустрічей ми все таки сказали, що, можливо, справа в досить високих штрафах, нас запевнили, що все ж основним фактором є довіра до пасажирів. Логіка така: коли людям довіряють, вони намагаються виправдати цю довіру.

У Берліні довіряють дітям. Перед тим, як будувати дитячі майданчики, їх запитують, що там має бути. Більше того, діти можуть навіть подавати проекти до Громадського бюджету й контролювати процес їхньої реалізації.

У Берліні довіряють одне одному. Голосування за Громадські проекти відбувається спеціальними наліпками. І ні в кого не виникає думки, що хтось може проголосувати кілька разів чи продати свої наліпки. Щоразу, коли ми говорили про будь-які можливості фальсифікації чи нечесності, нас не розуміли. Позиція очевидна: "Ми живемо в одному місті, а значить, однаково хочемо жити в ньому комфортно.  І взагалі, яка може бути демократія, коли нема довіри?".

Для німців це очевидно. Сподіваюсь, це стане очевидно і для всіх нас. І добре, що є з кого брати приклад.

P. S. Навчальний візит до Німеччини відбувся за сприяння Фонду родини Богдана Гаврилишина.