Справа Івана Бубенчика – як рушниця Чехова: мала вистрелити рано чи пізно, виходячи з логіки кримінального процесу – є тіло, має бути діло. А в даному випадку є аж два тіла – застрелених 20 лютого 2014 року міліціонерів. Ігнорувати цей факт прокуратура не могла і не повинна була.

Затримання Бубенчика 3 квітня збурило громадськість. Ще більше роздратування викликали коментарі прокурора, який звинуватив активіста Майдану в умисному вбивстві працівника міліції, «що охороняв громадський порядок». До цього ми ще повернемось трохи нижче. Найважливіше (поки що) у справі Бубенчика – те, як вона розвиватиметься далі. Але вона не мусить бути просто закритою. І сама по собі ця права – надзвичайно важлива для подальшого ходу цілого ряду проваджень по Майдану.

Сам підозрюваний не заперечує, що 20 лютого стріляв по беркутівціях. Прокурори Департаменту спецрозслідувань кажуть, що підозра Бубенчику у навмисному вбивстві ґрунтується не лише на його словах, а і на доказах.

Деякі експерти обурюються, чому Бубенчику взагалі шиють справу – адже ще 21 лютого 2014 року парламент ухвалив постанову, яку в народі звуть амністією. Вона забороняє розслідувати справи щодо учасників акцій протесту на Майдані по низці статей Кримінального кодексу.

Читайте також: Справа Бубенчика – поле для маніпуляцій, провокацій, брехні і показухи

Але, по-перше, статті 115 Кримінального кодексу (умисне вбивство) там немає, а, по-друге – всі ті, хто протистояв вбивцям з «Беркуту» та інших силових структур у різний спосіб, навіть зі зброєю в руках, не потребують амністії, оскільки амністія – це, по суті, прощення злочину. В

они потребують розслідування того, що відбувалося на Майдані в буремні дні зими 2013-14 років і визнання в суді їхніх дій самообороною. Так от, якщо слідство працюватиме саме в цьому напрямку, а суд до нього дослухається і визнає, що Бубенчик, чи хто інший, зі зброєю в руках обороняв власне життя і життя інших протестувальників від злочинних посягань беркутівців – то такий вирок лягатиме в пазл загальної картини тих подій: влада руками правоохоронців намагалася придушити протести громадян.

Якщо ж його, чи кого іншого, слідство, а за ним – і суд – визнає винним у посяганні на життя і здоров’я правоохоронця, в умисному убивстві правоохоронця, то за таким вироком посипляться всі «протилежні» справи, адже якщо майданівець – вбивця беркутівця, то, виходить, беркутівець чесно виконував свій обов’язок по охороні громадського порядку, а Янукович і компанія – не організатори теракту проти мирних протестувальників, а законна влада, яка руками  силового блоку цей порядок наводила.  І за що  тоді їх усіх судити? Більше того, керівництво держави нинішнє можна садити на лавку підсудних за насильницьке захоплення влади у країні…

При цьому, не підходить варіант засудити тих, хто давав відсіч «беркуту» не лише палками і деревяними щитами, а і зброєю, оскільки тоді учасник протестів поділяться на «правильних мирних» і «неправильних агресивних» - а, відтак, мають поділитися і беркутівці – на «злочинців»  і… «охоронців порядку». Ну, і висновок – протестуєш проти злочинів влади зі зброєю? Ти сам злочинець! Загинув від кулі бандита в погонах – герой Майдану…

Про політичні наслідки у разі реалізації останніх двох варіантів для нинішньої верхівки і наслідки для країни, для всіх нас в цілому – страшно і подумати. Є ще в справі Бубенчика й інший – світоглядний – момент. Дуже важливий для України. 4 квітня Генеральний прокурор Юрій Луценко написав у соцмережі, що вважає «неправильною кваліфікацію дій учасника Революції Гідності І. Бубенчика, яку визначили працівники Департаменту спецрозслідувань С. Горбатюка» та забрав цю справу у прокурорів Департаменту спецрозслідування.

Читайте також: Бубенчик і "порохоботи"

Найгірший момент – якщо він справдиться – проявиться вже на днях, якщо нова група прокурорів просто вилучить з підозри Бубенчику умисне вбивство та замах на вбивство. Це може означати, що слідство піде по шляху так званої амністії на підставі постанови ВРУ від лютого 2014 року, що, звичайно, добре для Івана Бубенчика як для людини, але вкрай шкідливо для всього комплексу майданівських справ з причин, які наведених вище.

Ще раз наголошу: логічним буде лише виправдувальний вирок Бубенчику – і трактування його дій як необхідної самооборони. В цілому ж, подібні казуси виникатимуть ще не раз до тих пір, поки слідчі органи, а за ним суди, не визначаться  концептуально з цілісною картиною – події зими 2013-14 років – це був спротив громадян незаконному насиллю з боку держави, чи озброєний державний переворот, як вважають, наприклад, у Росії. Дивно, що в українській правоохоронній системі все ще працюють люди з відповідною позицією…