Кілька контраргументів.

1. "Є всеправославна домовленість, що нова автокефалія може бути проголошена лише за згодою всіх Помісних Церков. Тому один Вселенський Патріарх не може цього зробити – потрібна згода також РПЦ"

– Таке бачення дійсно озвучувалося в процесі підготовки до Всеправославного Собору, як проект рішення питання нових автокефалій.

Але: 

– це рішення не було остаточно узгоджене, тому саме питання щодо автокефалій не було внесене в порядок денний Собору на Криті в 2016 р.;

– це рішення було частиною пакету компромісів між Константинополом і Москвою для проведення Собору – а Москва, спробувавши зірвати Собор і не взявши в ньому участі, ці компроміси відкинула сама;

Читайте також: Назревает новая волна фейков и пропаганды со стороны России

– практика проголошення Константинополем Томосів про автокефалію в ХІХ-ХХ століттях підтверджує, що Вселенський Патріархат сам приймає таке рішення, без потреби попереднього погодження з іншими Церквами (він може вивчати думки, але не зв‘язаний позицією інших Церков);

– принципова позиція Вселенського Патріархату завжди полягала в тому, що він має право проголошувати нові автокефалії, і офіційно від цієї позиції ніхто не відмовлявся - тим більше не відмовиться після зриву Москвою домовленостей щодо Собору‘16.

2. "За канонами автокефалію не можна проголосити без згоди Російської Церкви"

– Немає таких канонів, які би зобов‘язувати Константинополь отримувати згоду РПЦ. Є лише переконання РПЦ, що саме так слід трактувати канони. Але переконання РПЦ і реальні канони – не одне й те саме.

3. "УПЦ КП та УАПЦ – не визнані структури, а тому не можуть бути основою для єдиної Помісної Церкви. Лише УПЦ (тобто МПвУ – авт.) є визнаною, тому лише на її основі можна говорити про гіпотетичну автокефалію, однак для цього УПЦ КП та УАПЦ мають повернутися з розколу"

– Проголошення Томосу про автокефалію – якраз і є способом визнання того, що було не визнане. Достатньо подивитися історію нових автокефалій від ХVII до ХХ ст. Всі нові автокефалії спочатку були не визнані, хоча вже реально автокефальні, і лише згодом визнавалися.

– МПвУ (що називає себе УПЦ) є визнаною як частина автокефальної Російської Церкви. А зараз, очевидно, не йдеться про визнання автокефалії РПЦ – бо вона була визнана 1589 р. (після 141 року невизнаності). МПвУ як структура реально не хоче автокефалії (попри ритуальні заяви, що ніби це не зовсім так – реальність доводить, що не хоче і вперто проти автокефалії бореться). А раз ця структура не хоче автокефалії – то вона і не залучається до процесу.

Читайте також: Російська церква – це один з найважливіших канатів, які прив'язують українців до "русского мира"

– "Повернення з розколу" в баченні МПвУ означає, що спочатку УПЦ КП/УАПЦ мають відмовитися від незалежності, влитися у склад Московського Патріархату, а потім можливо, колись у майбутньому, питання автокефалії гіпотетично розглядатиметься. Без жодних гарантій, що позитивно.

Історія проголошення нових автокефалій свідчить, що НІКОЛИ Церква, яка вже розірвала підлеглість, не відмовлялася від своєї незалежності, щоби потім, з часом отримати Томос. Тому немає ніяких підстав (окрім московського бажання, щоб це було так) стверджувати, що спочатку УПЦ КП/УАПЦ мають приєднатися до МП, а потім порушувати питання про автокефалію.

4. «Раніше влада України вже вела переговори з Константинополем про автокефалію – і це завершилося нічим. Так буде і зараз».

– Ніколи дотепер влада України не вела переговори з Константинополем на такому серйозному рівні. 2008 р. були досягнуті лише рамкові домовленості, і було сподівання, що все вирішиться під час візиту Патріарха Варфоломія до Києва. Але дипломатія Москви виявилася спритнішою за дипломатію Києва.

Читайте також: Давня мрія українців може здійснитись

Три роки попередньої праці в нинішньому випадку, 7 годин прямих переговорів на Фанарі – все це зовсім інший системний рівень підходу до справи. Тому стверджувати, що нинішня спроба буде не успішною, бо не успішними були попередні спроби – немає підстав. Навпаки – уроки попередніх спроб дають можливість уникнути "слабких місць" у веденні переговорів та реалізації домовленостей.

– Раніше не було війни Росії проти України, не було міжнародної ізоляції Москви, яка лише посилюється, не було зірваних домовленостей МП з Фанаром про Всеправославний собор. Тому прирівнювати переговори‘2008 до переговорів’2018 – все одно, що сказати "в Україні та світі за 10 років нічого не змінилося".

Поки що від опонентів з МП ніяких реальних аргументів, які б спростовували можливість досягнення Томосу – не наведено. Одні старі штампи.

Кращі публікації з блогів відтепер у твоєму месенджері! Підписуйся на UAINFO у Telegram: https://t.me/uainfo_org