Нереалізований другий «київський Монмартр» доживає останні дні.

У 1980-і студенти Київського художнього інституту отримали новий гуртожиток на вул. Лук’янівській.

Споруда разом із сусідніми житловими будинками постала на місці знесеної старої одно- та двоповерхової забудови Щекавиці.

Тут на відносно рівній ділянці нагірного плато, навпроти збережених Старообрядницького та Мусульманського кладовищ, ще можна було збудувати масив дев’ятиповерхівок.

Читайте також: ТОП-10 фактов про реставрацию Владимирской горки. ФОТО

Але на Олегівській вулиці та початковому відрізку Лук’янівської, що здіймаються крутим схилом Щекавиці, звести типове житло було не до снаги радянським будівельникам.

Точніше, економічно це визначалося як недоцільне, бо тут потрібно будувати на складному рельєфі та розробляти спеціальні проекти.

Завдяки таким обставинам, тут у 1980-на поч. 1990-их, повільно деградувало, потрохи зносилось, горіло, але зберегалося історичне середовище з міщанськими будиночками, характерними для цієї переферії Подолу.

Митці полюбили Щекавицю за її захоплюючі краєвиди, звивисті вулички, таємничу позачасову атмосферу.

Особливо їм припали до душі покинуті мешканцями старі будиночки царських часів. В них розмістилися майстерні художників та виникли легендарні сквоти, на кшталт загальновідомої «Паризької комуни» на однойменній вулиці, нині – Михайлівській.

Особисто я ті часи не застав (вперше потрапив на Щекавицю десь у 1995-96 рр.), але коли пізніше, якось, потрапив на подвір’я садиби No 37 по вул. Олегівській, то одразу помітив, що тут живуть/жили/творили митці. 

Головний будинок садиби кінця 19 – початку 20 століття добре відомий киянам. Одноповерховий, дерев’яний з цегляним вуличним фасадом, більша частина якого 4-5 років тому завалилася через дерева, що виросли під фундаментом.

Згідно із довідником «Весь Кіевъ» за 1915 рік садиба належала Тетяні Костенко та іншим.

Флігель з двору довелося бачити, коли хвіртка була відкрита. Тоді там ще панував дух «вільного мистецтва». Згодом цей двір перестав бути гостинним і я вже забув як той флігель виглядав.

Але не було би щастя, як нещастя допомогло! Нині літописна гора Щекавиця (Щековиця, Шковиця, Скавиця, Скавика) нарізається скибками як коровай або київський торт.

Якщо забудовник отримує ділянку на схилі, то зрізається та вивозиться грунт, щоби максимально вгризтися у гору і отримати побільше корисної площі у запроектованій споруді.

Так вчинив і забудовник ділянки по Лук’янівській вулиці, що знаходиться нижче згаданої садиби. Зрізавши терасами грунт, забудовник розкрив вид на тильний фасад флігеля, прикрашеного дерев’яним різьбленням, що активно використовувалось у Києві кінця 19-поч. 20 століття.

До того ж, заїзд на верхню терасу (яка проходить майже під вуличним туалетом садиби на Олегівській, 37) залишили відкритим, чим я не міг не скористатися. Моя інтервенція збіглася з викликом аварійної служби для відкриття замку на дверях флігелі.

Нові мешканці, очевидно, не належать до мистецьких кругів, а виконують роль сторожів, живучи тимчасово у аварійних будинках з волі нового власника, що планує спорудити нову будівлю.

Відсутність ключів наводить на думку, що попередні мешканці не були власниками, а після продажу будинку вони виїхали, залишивши флігель замкнутим.

Читайте також: На что потратят бюджет Киева в 2018 году

Катавасія із замком не дала мені нормально зняти будинок. Через пару днів на місці прогалини вже стояв паркан.

Останній прихисток митців на Олегівській невдовзі відійде у вічність, а з ним сконає й ідея другого «київського Монмартру» на Щекавиці.

Однак, і перший – Андріївський узвіз – все менше стає схожим на себе...

Бічний фасад флігеля

Головний будинок по Олегівській, 37

Садиба знаходиться на вершині Щекавиці.

Приблизно 4-5 років тому завалився цеглягий фасад. Природа перемогла.

Вид на будівництво по вул. Лук'янівській 

Вид на Замкову гору, Кожум'яки-Гончари та Старокиївську гору

Кращі публікації з блогів відтепер у твоєму месенджері! Підписуйся на UAINFO у Telegram: https://t.me/uainfo_org