MENU

Образи старого Києва у художньому фільмі "Шкурник" 1929 року. ФОТО

1812 0

Нещодавно подивився забутий шедевр німого українського кіно – сатиричну комедію "Шкурник" 1929 року. Дія ч/б фільму, знятого у Києві, відбувається під час громадянської війни та чергової окупаціі України більшовиками. У результаті наступу ворогів, червоні тікають з міста (яке не позначено як Київ кадрами із знаковими спорудами чи місцями), при чому одна двоколка з військовим майном, а саме консервами з тушонкою, після поранення коня, залишившись без тягової сили – лежить розбита на бруківці крутого узвозу, який ми можемо розпізнати як Андріївський.

І тут з'являється головний герой – обиватель, представник старого режиму, колишній «столоначальник» Аполлон Шмигуев, який дуже перейнявся долею військового провіанту, що «погано лежить» на бруківці. Під час спроби мародерства "шкурника" мобілізують і призначають погоничем верблюду.

З цього моменту і починаються авантюрні і карколомні пригоди головного героя, блискуче зіграного визначним українським актором Іваном Садовським.

Образ "шкурника", маленької людини, яка волею долі потрапляє у вир громадянської війни, випадково по черзі пристає до різних протиборчих сторін – червоних, денікінців, українських повстанців, але, завдяки своїй спритності, підлаштовуючись під різні обставини, завжди виходить "сухим з води". Грають також інші видатні актори Лука Ляшенко, Дмитро Капка, Дора Феллер.

Читайте также: Як виглядає українське святкове вбрання. ФОТО

Фільм, знятий режисером-киянином Миколою Шпиковським як екранізацію оповідання Вадима Охріменка "Цибала", був підданий жорстокій критиці та вилучений з прокату на підставі протоколу ГРК РСФСР N2974: "...громадянська війна розглядається у фильмі лише з огляду на її темний відразливий бік. Пограбування, бруд, тупість Червоної Армії, місцевої радянської влади тощо. Вийшов гідкий пасквіль на реалії того часу".

Натомість Осип Мандельштам у своій рецензії відзначив особливу казковість підходу до сюжетної лінії та визначну операторську роботу (Олександра Панкратьєва), а також так охарактеризував стрічку: "Шпиковський створив чудову іграшку, іграшку соціального призначення — верблюжого шпигуна. Образ пластичний. А вигадка — просто лєсковська".
Довгий час фільм "Шкурник" вважався втраченим, але у 2000-их його знайшли, реставрували та включили в програми багатьох фестивалів та ретроспектив, фільм був блискуче оцінений сучасним кінокритиками.

Окрім художніх якостей стрічки, нас цікавлять цінні види Києва, які зустрічаються у фільмі 1929 року (знімався у 1928 році). Ми одразу пізнаємо Андріївський узвіз, по якому рухаються відступаючі більшовицькі війська, але коли переходять до сцен з основним дійовими особами, антураж змінюється, але це не помітно має бути для некиянина. Ніби все і далі відбувається на Андріївському, але завдання перед режисером і художником, стояло таке, щоб знайти тихішу вулицю, де спокійніше можна було зняти сцени з головними героями, проте за характером рельєфу це повинна була бути схожа вулиця. І такою "вулицею-дублером" виявилася Козацька. Не дарма, у моїй свідомості, я цю колоритну вулицю, порівнюючи з "Київським Монмартом" так і називав "Андріївський узвіз" Деміївки. 

Вхід до типового київського будинку з жовтої нетинькованої цегли з характерними київською традиційною брамою з хвірткою, дощату з нащільниками та аркатурним підкарнизним пояском (як шалівка на дерев’яних церквах 18 ст.) Знаю принаймні один збережений зразок на Забайків‘ї.

Дякую, Андрей Гвоздиковский, за ідентифікацію кадру. В мене була інтуїтивна впевненість, що це Гончари-Кожум‘яки, але не зміг знайти фото, адже навіть у Галайби немає. Це будинки на Воздвиженській вулиці ліворуч від нинішнього готелю "Воздвиженський", тобто перед поворотом на Андріївський узвіз. Номери будинків точно важко визначити – парні між 50 та 60.

Червоні тікають з міста по Андріївському узвозу. Видно т.з. "Замок Річарда Левове Сердце".

Ліворуч знищений двоповерховий дерев’яний будинок, де довгий час жив відомий лікар Феофіл Яновський, а праворуч збережений аналогічний 19 ст. – під номер 19-а. Тут вбивають коня, транспортуючого військове майно.

Червоноармійці намагаються реквізувати підводу у балагули, який завбачливо тікає. Але тут ми бачимо, що місце зйомки переноситься з Андріївського, хоча місце дії за сценарієм не міняється. Ми вже бачимо іншу вулицю, значно вужчу та з трохи біднішою забудовою, але з таким же стрімким рельєфом. Виходячи з наступних кадрів, можна було висунити припущення, що це початковий відтинок вулиці Козацької від колишньої Совської (зараз – проспект Лобановського), ліквідований у 1980-і.  Дякую корінному мешканцеві Деміївки Алекс Вельт (Alex Welt) за ідентифікацію місця зйомки як початкової частини вулиці Деміївської від вулиці Совської, яку видно на дальному плані.

Червоні залишися ні з чим. На задньому плані типова міщанська забудова київських передмість, при чому на паркані висить портрет у повний зріст. На рекламу це не схоже. Ймовірно, портрет – це приклад політичної агітації та культу особистості, що тоді, 1929 року, ширився у радянському суспільстві. Портрет, мабуть, забули прибрати перед зйомкою.

Поки шукають коня, головний герой Аполлон Шмигуєв не витримує і біжить до поламаної двоколки, щоб "врятувати консерви від загибелі". І тут ми бачимо, яку ще одну круту київську вулицю зробили «дублером» Андріївського узвозу. Це – вулиця Козацька на Деміївці. Сюди перенесли сцени з героями фільму, натомість загальні кадри відступу були зняті на Андріївському узвозі.

Будинок N20 по Козацькій, з якого вибігав "шкурник". Ідентифікувати його допомагає декор фасадної цегляної стіни, загальні параметри будинку, його розміщення щодо вулиці та ухил вулиці. Декор має особливі деталі, викладені у цеглі, підкарнизний пояс із сухариків та замкові камені над вікнами, які сполучаються з цими сухариками. Проміжки між вікнами оформлено висячими лопатками, які починаються від карнизу і обриваються трохи нижче перемички вікна з двома "зубчиками" по нижній лінії, які перегукуються з сухариками карнизу. На жаль через прибудову до сіней ( які там і були у 1929 році), немає сенсу робити сучасне фото з того ж ракурсу, як у кіно – збоку не буде видно декору.

Червоні десь надибали верблюда і ведуть його впрягати. І тут ми бачимо інший будинок по Козацькій, N25, який легше ідентифікувати.

Будинок по Козацькій, N25. У 1913 році належав Кривошеєвій.

Для ідентифікації нам у пригоді стають і елементи декору (аркатурний фриз на фасадній стіні, доповнені зверху поребриком, поєднується з дво рядами сухариків на причілковій стіні, кутові лопатки з виступом, фільонки під вікнами) форма перемичок вікон, розміщення вікон по фасаду (однак всі не видно), орієнтація будинку щодо вулиці, рельєф ділянки. Цікавий факт – збережено ту саму бруківки, по якій крокували червоноармійці з верблюдом, та, навіть, хідник так само розташовано на підвищенні, над проїжджою частиною.

Читайте также: Как девушки повышали свою сексуальность сто лет назад. ФОТО

Сцена панічного відступу на Покровському провулку, який чомусь досі офіційно існує під назвою Академіка Зелінського. В глибині видно церкву Миколи Доброго початку 19 ст., знищену більшовиками у 1930-і рр.

Підписуйся на сторінки UAINFO у FacebookTwitter і Telegram

Антон КОРОБ


Повідомити про помилку - Виділіть орфографічну помилку мишею і натисніть Ctrl + Enter

Сподобався матеріал? Сміливо поділися
ним в соцмережах через ці кнопки

Інші новини по темі



Правила коментування »  

Новини