MENU

Осяйна невдача "Сільвіо та інші" – кінокритик

3915 0

Ця стрічка мала на меті викрити Берлусконі та його ганебну популістську політику, але стала схожою на продуковане ним шоу.

Фільм "Сільвіо та інші" (оригінальна назва – Loro, тобто "Вони"), що нині виходить у наш прокат, у першу чергу цікавий тим, що є свіжою роботою італійського режисера Паоло Соррентіно. Він за останні 10 років здобув культовий статус, в основному завдяки трагікомедії "Велика краса" (2013, "Оскар" і "Золотий глобус") і міні-серіалу "Молодий папа" з Джудом Лоу (2016).

Це другий фільм Соррентіно після "Дивовижного" (2008), присвячений феномену італійської політичної культури. 10 років тому це був Джуліо Андреотті, тепер же – його цілковита протилежність Сільвіо Берлусконі.

Читайте також: 11 дітей і 22 нещастя

Сюжет побудований на подіях з життя цієї вкрай суперечливої постаті в період 2006-2009 років, коли Берлусконі намагався повернутися у велику політику й зрештою зробив це, ставши втретє прем’єр-міністром країни.

Власне, тут два основних герої. Усе починається з авантюриста, сутенера й наркодилера Серджіо (Ріккардо Скамарчіо, "Холості постріли", 2010, "Шеф Адам Джонс", 2015, "Джон Вік 2", 2017), який хоче якомога ближче підібратися до Нього (протагоніста до певного часу не називають на ім’я) й для цього навіть купує віллу по сусідству. Берлусконі у виконанні Тоні Сервілло ("Наслідки любові", 2004, "Велика краса", 2013, "Дівчина в тумані", 2017) з’являється вже майже в середині фільму й перебирає сюжет на себе.

Соррентіно починає фільм дуже енергійно. Інтродукція – доволі химерний епізод з вівцею, яка гине перед телевізором у домі Берлусконі. Далі з кіноекрану починає хльоскати безупинний потік медійних образів. Дівочі тіла різного ступеню оголеності, реклама, розкішні інтер’єри, телешоу, яхти, децибели поп-музики. Режисер дуже вміло відтворює стилістику розважального телебачення, яке власне й стало джерелом матеріальних і політичних дивідендів для Берлусконі. Це у всіх сенсах блискуче. Це іронічно. Це доречно й дотепно.

Але екранний час спливає, окреслюються конфліктні лінії, з’являються нові герої зі своїми драмами, а інтонація режисера не змінюється. Все та ж кліпова нарізка епізодів, все той шик-блиск-краса. Сервілло грає старигана, який намагається удавати молодого плейбоя, але й він у цьому образі наче костеніє.

Читайте також: Секс і трошки особистого

Тож поступово весь запропонований режисером гламур з іронічного прийому стає, власне, наповненням картини. А сама картина чим ближче до фіналу, тим більше скидається на пілотний випуск ще одного серіалу, якого-небудь "Старого прем’єра". Який зависає десь посередині між арт-хаусом і сатирою, не будучи ані першим, ані другою.

І виходить отакий парадокс: фільм, що мав на меті в тому чи іншому вигляді викрити Берлусконі та його ганебну популістську політику, сам став схожим на одне з шоу, продукованих об’єктом викриття. Інакше кажучи, об’єкт поглинув суб’єкта.

Отака от осяйна невдача.

Підписуйся на сторінки UAINFO у FacebookTwitter і Telegram

Дмитро ВАЛДЕС


Повідомити про помилку - Виділіть орфографічну помилку мишею і натисніть Ctrl + Enter

Сподобався матеріал? Сміливо поділися
ним в соцмережах через ці кнопки

Інші новини по темі



Правила коментування »  

Новини