Це косплей технології сусідньої держави, яка має працювати в умовах відсутності відчутних змін в економіці, наявності гучних корупційних скандалів, подальшого розшарування бенефеціарів корупційної держави та решти мешканців.

Його суть: так, ми зараз живемо погано; так в нас недосконала держава; так, до лідера є купа претензій; так, так корупція нікуди не ділася; так, в судах правди не завжди знайдеш. Але якщо змінити лідера, то все це обвалиться і буде набагато гірше. Будь-яка зміна є злом, спасіння лише у консервації системи, бо вона гарантує "стабільність".

Читайте також: За кого голосовать на выборах?

І цей страх є найголовнішим контраргументом по відношенню до опонентів: хто б не прийшов, буде апокаліпсис ("якщо не він, то хто").

Ще один елемент "стратегії страху" – це представлення усіх, хто бореться із корупцією як руйнівніків держави. Такі собі "нацпредатели". Якщо ти проти чинного президента, то ти автоматично проти всієї країни. Бо ти хочеш змін, а зміни – це нестабільність.

Читайте також: Atlantic Council: Как следующему президенту Украины преобразовать страну

Для політичного лідера, який не "посадив трьох друзів", зберіг та примножив корупційні схеми, намагався фундаментальні реформи прикрити фасадними, це єдина діюча стратегія. Але в неї є слабкість – вона працює лише в умовах контролю за ЗМІ.  Коли усі канали в унісон кажуть тобі про танки ворога на центральній площі, про міжнародну змову, про отримання інструкцій опозиції від посольств тощо. Тоді відверта маячня становиться цілком "обгрунтованою версією подій". В нас, на щастя, ця опція не спрацює.

Підписуйся на сторінки UAINFO у Facebook, Twitter і Telegram