Війна – справа комплексна. На перемогу працюють армія, флот, розвідувальні та інші силові й інформаційні структури, законодавча й виконавча гілки влади, власне, весь народ (мова, звичайно, не про Україну, де війни досі "немає").

Серед іншого, однією з численних задач кожної воюючої сторони є вплив на зовнішню політику ворога (агресора або жертви) з метою перешкодити йому знайти союзників, унеможливити або зменшити зовнішню політичну, економічну, військово-технічну та воєнну допомогу. Одним із способів досягнення таких цілей є провокування "скандалів" між першими особами держави противника та вищими посадовими особами держав, потенційно здатних допомогти у війні одній з воюючих сторін.

Читайте також: Луценко зробив "ведмежу послугу" Порошенку в найбільш невдалий до цього момент – політолог

У нашому випадку, якби була війна, агресор (РФ?) основні сили, засоби й ресурси спрямував би на те, аби в будь-який спосіб погіршити відносини саме між Києвом і Вашингтоном, оскільки на сьогодні саме США є, фактично, єдиною поважною перешкодою для Кремля у питанні (воєнного) вирішення "української проблеми". Жодних сумнівів, що саме цей напрямок уже кілька років є пріоритетним для СЗР й ФСБ РФ. А з уваги на стратегічну важливість задачі з точки зору вітальних інтересів Росії, можна не сумніватися, що в розпорядженні російських спецслужб для досягнення погіршення американсько-українських відносин є все, що РФ має на цій ділянці роботи + необмежені фінансові, технічні, оперативні та інші ресурси. Перед вирішальним ударом можуть "спалювати" навіть агентів найглибшого ешелону прикриття в тилу противника.

Нещодавні спроби Генпрокурора України різко погіршити американсько-українські відносини звинуваченнями офіційного представника держави США (і її президента) у спробі протиправного втручання у правові процеси в Україні (списки неначебто тих, кого посол США просила "не чіпати" (!)), а потім у нібито присвоєнні (?) 4 мільйонів доларів, що "не дійшли" до ГПУ (власне, до прокурора), а осіли десь "не за призначенням", слід було б віднести саме до цієї категорії активних оперативних заходів агресора.

Читайте також: Антиамериканские маневры Порошенко

Але це якби в Україні був Верховний головнокаомандувач, а не ..., генпрокурор, а не ..., а контррозвідка СБУ не бігала б переважно за громадянами України, що переступили поріг іноземного посольства країн ЄС чи НАТО, та не зосереджувала, за традицією, основні зусилля для стеження за дипломатами й офіцерами саме країн НАТО.

Хоча, з уваги на певні морально-ділові особливості вдачі "прокурора", дарунок воюючому противнику і, відповідно, удар по безпеці України в цілому, він міг зробити й просто так, без умислу й навіть безплатно, але й не без думки про власне майбутнє в контексті російсько-українського протистояння. Тим більше, що "головне вухо" в той час якраз перебувало близько – в Україні, в Криму.

Підписуйся на сторінки UAINFO у Facebook, Twitter і Telegram