Шибени. Присілок у підніжжі Чорногори. Місце, звідки беруть початок туристичні маршрути на гору Піп Іван Чорногірський, третю вершину українських Карпат, на Мармароський, Чивчинський та Гринявський хребти.

За Шибеним уже ніхто не живе – тільки дикі звірі в лісах, дике птаство над полонинами. За Шибеним тільки гори. І кордон.

Україно-румунський кордон має протяжність понад 614 кілометрів. Частину гірської межі пильнують прикордонники з відділу "Шибени". Цілодобово сторожі кордону проходять десятки кілометрів, перевіряючи чи бува ніхто випадково й невипадково не забрів сюди, чи контрабандні товари не транспортують до сусідньої країни й навпаки.

Читайте також: Життя та сміття: мертве летовище під Луцьком. ФОТО

 

Відділ прикордонної служби "Шибени" є одним із найвіддаленіших пунктів охорони кордону в Україні. Знаходиться в гущі Карпатських гір. Веде сюди тільки одна дорога, яка тягнеться з Верховини. Дістатися можна маршруткою – стареньким ПАЗиком, розрахованим на 23 місця, але завдяки вмінню водія без проблем перевозить втричі більше пасажирів, ще й рюкзаки туристів із мішками й сумками місцевих. Їде маршрутка з Верховини до Шибеного двічі на день. На проходження відстані в 30 км їй потрібно до двох годин.

 

Працювати прикордонникам у карпатському закутку нелегко. Вони щодня зустрічаються з низкою труднощів та небезпек. І створює їх зазвичай тутешнє природне середовище.

Василь Гаврилюк, старший прапорщик ВПС "Шибени", служить прикордонником 19 років. Він – місцевий, але мешкає безпосередньо у відділі. Облаштував в одній із кімнат квартиру для себе із дружиною та двох доньок. Галина, дружина Василя, теж прикордонниця, каже, що їй більше подобається таке житло, ніж помешкання десь у селі. Та й на роботу не потрібно діставатися.

"Вийшов із кімнати, спустився на перший поверх корпусу – і ти вже на робочому місці. Навіть на двір не треба виходити", – каже Галина.

 

Робота на гірській ділянці україно-румунського кордону в прикордонників нелегка. Окрім пантрування за нелегалами й контрабандистами, хранителям кордону потрібно вважати на диких тварин: а це і вовки, і рисі, і вепри, і ведмеді, буває, на шляху трапляються. Та й погодні умови не для слабких тілом і духом. Погода може змінюватися за лічені хвилини. Ось зараз, на початку весни, гарячі сонячні проміння за мить ховаються у важких і темних хмарах, які окутують ліс і гори та які пронизливий вітер жене з піднебесся, а сніжниця застилає все навкруги.

"Працювати важко, аякже. Потрібно пішки проходити десятки кілометрів, контролюючи кордон. Дощ, сніг, мороз, спека, вовки, дикі кабани, ведмеді – це все ми можемо зустріти під час зміни. Та до всього звикаєш, і з часом не помічаєш труднощів, натомість відкриваєш для себе красу Карпат. І вона тебе вже підтримує в роботі", – розповідає Василь Гаврилюк.

Читайте також: Невинний Невицький. Замок-підсніжник, зведений "на дівочій крові і грудному молоці", який мало не продали камінням на кубометри. ФОТО

 

Життя й робота на краю української географії – ще те випробування. Щодня тутешні мешканці долають побутові дискомфорти, терплять погодні примхи та вживаються із природним середовищем. Але живуть, бо Карпати дарують їм те, чого ніде не знайдеш – відчуття волі й сили, а їх можна відчути тільки в горах.

Підписуйся на сторінки UAINFO у Facebook, Twitter і Telegram