У Києві відбулася прем’єра нового фільму "Сквот32". Одразу зазначу, що проблеми цього дебюту (режисер – раніше невідомий Саша Лідаговський) є типовими для нашої кіноіндустрії. Тож спробую розібрати його саме з цього погляду.

Отже, уже з самої назви, а також з рекламної кампанії випливає, що перед нами – молодіжна субкультурна драма. Набір для цього жанру відомий: модна музика, танці, любовна лінія, еротичні сцени, дещиця насильства, ефектні руїни, міські нетрища, яскравий "кліповий" кадр, жаргонізми й соковита лайка в мові персонажів.

Кадр із фільму "Сквот32"

Читайте також: Кіно прикордонних станів

Усе це тут, звісно, є. І зав’язка цілком типова: дівчина Ліза (Анна Адамович), працівниця сервіс-центру з видачі іноземних паспортів, щоранку їздить на монотонну виснажливу роботу, спить з начальником, вдома – мати з вічно згорьованим обличчям і батько, що мовчки жує, втупившись у телевізор. Майже випадково Ліза потрапляє у сквот – захоплений творчою молоддю старий будинок, і її життя різко змінюється. Отже, повторюся, всі компоненти є. Але переконливе ціле вони не утворюють.

Почнемо з того, на чому спотикаються дуже багато кінопроектів, надто ж дебютних: робота з акторами. Анна Адамович має хороші кіногенічні дані. Але для того щоб грати таку героїню, самої лише зовнішньої привабливості недостатньо. Адже Ліза зазнає серйозних трансформацій: спочатку затуркана офісна мишка, потім – бунтівна неформалка, після цього закохується, стає модною богемною фотографинею, проходить через зраду, приймає рішення продовжити кар’єру за кордоном. Кожний поворот має позначатися змінами в характері героїні. Щось в очах, у жестах, в інтонаціях, навіть у ході. Нічого цього немає. У кожний окремий момент Адамович однаково мила й рівним чином невиразна.

Кадр із фільму "Сквот32"

Те ж саме з виконавцем головної чоловічої ролі Олександром Богачуком. Його персонаж на ім’я Сашко – лідер і засновник сквоту; для цього героя потрібна харизма, опукла лідерська подача – проте в Богачука виходить просто рухливий балакучий хлопчина, який нічим не відрізняється від решти чоловічого населення будинку. Взагалі, таке враження, що, роздаючи ролі, Лідаговський забув визначити лінії їхнього розвитку: оця – інтелігентна бабуся, оця – художниця з темним кольором шкіри, оцей – злобний відлюдько без пояснення причин озлобленості, оця – дівчина-підліток з окупованих територій; нерухомі типажі, приклеєні до виконавців, по суті, мало відмінні одне від одного. Окремий ґандж у роботі з акторами – їхня мова. Дуже часто репліки звучать фальшиво й ненатурально, повні росіянізмів, а в Богачука, таке враження, просто каша в роті.

Кадр із фільму "Сквот32"

Ще одна поширена на наших теренах біда – сценарій. Діалоги дійових осіб у "Сквоті32" повні пафосних дурниць на кшталт "у мистецтві головне – пошук", "місто – великий мурашник, усі кудись спішать", "мрія має бути відповідальною" тощо. Конфлікт, який рухає історію, – це протистояння сквотерів і корумпованого політика, що хоче знести будинок заради спорудження чергової висотки, проте справжньої гостроти й динаміки в розвитку цього сюжету немає, усе переважно зводиться до нескінченних балачок; лінія Лізи, яка обирає між обридлою стабільністю, сквотерським бунтом і власною мрією, виглядає так само мляво.

Кадр із фільму "Сквот32"

Елемент, більш специфічний саме для цього фільму, – шоу. Молоді люди тут регулярно читають реп і танцюють. За винятком дотепно змонтованого підривного ролика, спрямованого проти депутата-антигероя, решта музично-хореографічних сцен – це практично провал. Причому танцюють – кожний окремо – непогано; просто самі номери зняті "без іскри" і не завжди вписуються в сюжет. А всі реп-речитативи, я перепрошую, виглядають суцільною аматорщиною; їх просто боляче слухати.

Кадр із фільму "Сквот32"

Читайте також: Що дивитися? 10 фільмів квітня. ВІДЕО

Отже: немає добрих характерів – як наслідок немає драми між ними – немає діалогів – немає фільму. І це дуже прикро, бо, наприклад, у Лідаговського був прекрасний оператор Вова Іванов, завдяки якому початок фільму виглядає просто чудово: нерухомі плани ранкової околиці Києва, плавне ковзання камери уздовж старих і нових будинків, обличчя відвідувачів сервіс-центру. Могла б вийти дійсно цікава картина. Могла б.

Повторюся, проблеми "Сквоту32" типові для нашого жанрового кіна. Цілком можливо, що Лідаговський розумів, про що знімає, але вирішив для надійності просто скопіювати форму молодіжної драми, відпрацьовану в Америці, пожертвувавши при цьому суто українськими реаліями, що в підсумку й призвело до всеохопної штучності, котра завдала фільму непоправної шкоди.

Кадр із фільму "Сквот32"

Насправді наші (молоді) жанрові режисери досі не знають, як говорити про те, що бачать. Не знають, як сполучити свої ідеї та формати для втілення цих ідей зі щоденною українською реальністю. Таке вміння може прийти з досвідом. Але поки що надто багато авторів у нашій екранній індустрії живуть, кажучи словами Мандельштама, не відчуваючи під собою країни.

Підписуйся на сторінки UAINFO у Facebook, Twitter і Telegram