У Судані повалений останній довгожитель серед правителів-немонархів. Омар аль-Башир керував країною майже 30 років. До ювілею правління йому не вистачило всього двох з половиною місяців.

За 10 днів до цього в Алжирі закінчилася епоха 82-річного президента Абдель Азіза Бутефліки. До цього пішли президент Єгипту Хосні Мубарак і трагічно, як особисто для нього лідер Лівії Муамар Каддафі.

Відхід суданського президента аль-Башира не означає зміни режиму. Владу в країні взяли військові – колишні соратники президента. І це – характерна риса багатьох переворотів та революцій не тільки в арабському, але і в мусульманському світі. Військові фактично перехопили ініціативу у цивільної опозиції, яка протягом чотирьох місяців виводила на вулиці тисячі людей, вимагаючи змін.

Наближені до влади в різних країнах зробили висновки з подій першої арабської весни і не хочуть віддавати владу комусь і відпускати її на волю хвиль. Тому і вирішили самі не просто брати участь, але управляти революційним протестом. Традиційні арабські перевороти XX століття трансформувалися і сформували нову систему зміни влади в регіоні.

Читайте також: Теперь можно с уверенностью сказать, что в истории с переворотом в Судане победила Саудовская Аравия

Автократичні режими можна класифікувати за простою ознакою: вдалі і невдалі. Причому час існування останніх не має принципового значення. Воно може бути відносно коротким і досить довгим.

В Алжирі військові і чиновники створили життєздатний режим, що дозволило їм досить довго терпіти і навіть не брати до уваги витівки і вимоги авторитарного правителя Бутефліка, який все більш впадає в маразм. Його вирішили замінити через повну зношеність як в прямому, так і в переносному сенсі. До того ж тільки таким способом можна було хоч якось заспокоїти протестуючі маси. Сподвижники Бутуфлікі довго вагалися і не могли зробити рішучі дії з побоювань розхитати режим настільки, що його довелося б рятувати як в Єгипті.

У Судані в цілому повторилося приблизно те ж саме. З одною зовнішньою відмінністю. Омар аль-Башир виглядав цілком адекватно і тому його усунення виглядало як акт революції, що відбулась. Насправді нічого революційного в цьому немає, тому що поки заміни чисто зовнішні і громадянська опозиція не згортає протестні акції.

Правління в Судані аль-Башира ознаменувалось відокремленням Південного Судану і фактичним геноцидом темношкірого населення в Дарфурес, жертвами якого стали сотні тисяч людей. Аль-Башир, жартуючи, радив Міжнародному кримінальному суду з'їсти виданий ордер на його арешт. Проте, за час його правління навіть привілейованій частині населення, арабам-бедуїнам діставалося чимало і жилося дуже несолодко. Військова верхівка через якийсь час зрозуміла, що протести цивільних можуть увійти в резонанс з невдоволенням частини військових і тоді події набудуть некерований характер. Ось чому вони вважали за краще старого правителя заарештувати, але зберегти йому життя і не видавати міжнародному суду.

Треба сказати, що транзит авторитарної влади може відбуватися не тільки способом на кшталт арабської весни. У Казахстані багаторічний правитель Нурсултан Назарбаєв сам почав задуманий плавний перехід влади. Не без інтриги, тому що в черговий раз призначені дострокові вибори поки не виявляють фаворита. Чи то нинішній президент Токаєв, чи старша дочка єлбаси Даріга Назарбаєва. Тобто авторитарні режими можуть використовувати різні способи транзиту влади і заміни постарілих правителів.

Політично алжирські і суданські зміни змушують в багатьох столицях серйозно поламати голову. У другому випадку набагато більше. Аль-Башир проводив відверто проросійську політику. Навіть обіцяв Москві військово-морську базу на березі Червоного моря, але потім передумав.

У той же час Хартум став серйозним замовником російської зброї. За неофіційними даними, з початку 2000-х в Судан з Росії було поставлено бронетранспортери БТР-80 і БТР-80А, понад 150 танків Т-72Б2, не менше 24 бойових вертольотів Мі-24 та 18 транспортних вертольотів Мі-8МТ, а також кілька десятків винищувачів МіГ-29СЕ. У 2011 році Україна поставила винищувачі МіГ-29, а в 2013 році Білорусь – 12 фронтових бомбардувальників Су-24М і близько 25 штурмовиків Су-25. Були здійснені закупівлі й китайської авіатехніки. У 2017 році ВПС Судану отримали шість навчально-бойових літаків FTC-2000.

Незважаючи на заяви про готовність придбати новітні російські винищувачі Су-30СМЕ або Су-35Е, останнім часом обговорювалися в основному питання обслуговування і модернізації радянської та російської техніки, яка знаходиться на озброєнні суданської армії. Бажання переозброїти свою армію впирається в жорсткі фінансові рамки, які не дозволяють проводити закупівлі нової техніки.

При цьому Судан багатий на корисні копалини, хоча після відділення Південного Судану 75% родовищ нафти було втрачено, тим не менше 0,5 млн. барелів на день йде на експорт. Крім того, в рік добувається більше 100 т золота. По експорту цього дорогоцінного металу Судан займає третє місце в Африці після ПАР і Гани. У той же час 40% населення живе за межею бідності. Їх дохід менше $ 1,25 в день.

Саме видобуток жовтого дорогоцінного металу притягує російських діячів. У квітні 2013 року спільне російсько-суданське підприємство Kush for Exploration and Production отримало ліцензію на золотовидобування в штаті Червоне море і Ніл. Через два роки запустило фабрику потужністю 150 тис. тонн руди на рік. У середини 2015 року міністр мінеральних ресурсів Судану Ахмад Мохаммад аль-Карурі повідомив, що російська компанія Siberian for Mining розвідала запаси золота в обсязі близько 46 тис. т. Ринкова ціна цього золота оцінювалася в $ 298 млрд. Керівник Siberian for Mining Володимир Жуков тоді ж заявив про плани будівництва великого заводу на півночі Судану з переробки видобутого золота з обсягом інвестицій € 240 млн., хоча проект реалізований не був і в кінці 2017 року в компанії була відкликана ліцензія на видобуток.

У березні 2017 року компанія «Акрополь Груп» колишнього сенатора від Інгушетії Ахмета Паланкоева підписала з суданським урядом концесійну угоду на золотовидобування. Різні джерела також стверджували про інтерес до видобутку золота в Судані структур, близьких до бізнесмена Євгена Пригожина, з чиїм ім'ям також пов'язують діяльність ПВК «Вагнер».

Читайте також: Судан у замкненому колі історії

На початку січня 2019 року британська газета The Times з посиланням на опозицію Судану повідомила, що в Хартумі помічені російськомовні найманці, які виступають на стороні влади. За даними газети, це були представники ПВК «Вагнер».

У Москві розглядають Судан як плацдарм проникнення в екваторіальну частину Африки. Зокрема, в Чад і до Центральноафриканської республіки. Тут Кремль стикається безпосередньо з Парижем, який розглядає цю частину континенту як свій arri?re-cour – задній двір. Ці протиріччя не слід недооцінювати. Певною мірою активність Парижа на українському напрямку в вигляді прийому двох кандидатів в президенти перед другим туром не в останню чергу пов'язана з африканським протистоянням з Москвою.

Занурення в Судан Кремль розглядає в зв'язці з подіями в Лівії. Наступ армії Хафтара на столицю Тріполі проходить при щільній допомозі Росії, Єгипту і ОАЕ. Геополітично закріплення в Судані і Лівії обіцяє Путіну виконання давнього плану Сталіна по виходу до Африки.

У той же час це розтягування Москви на Дамаск, Хартум і Тріполі-Бенгазі. Відповідно на Крим і Донбас, на другий особливо, уваги буде менше. Хоча це анітрохи не наближає рішення такого важливого для нас питання.

Підписуйся на сторінки UAINFO у Facebook, Twitter і Telegram