Загалом, існує три моделі відділення газотранспортної системи: Ownership Unbundling (OU), Independent System Operator (ISO) та Independent Transmission Operator (ITO). Вони передбачають виділення мережевої інфраструктури, тобто газотранспортної системи, з корпоративної системи газової компанії, і відрізняються глибиною відокремлення.

Модель OU, яка була обрана урядом, є найбільш складною. Вона передбачає повне розділення власності. Тобто ГТС повністю має бути вилучена з системи Нафтогазу. Інші ж моделі не передбачають майнового відокремлення ГТС від Нафтогазу. Вони передбачають незалежне управління газотранспортною системою з боку незалежного оператора, який займатиметься транспортуванням та експлуатацією.

Далеко не всі компанії у Євросоюзі, які здійснювали анбандлінг, пішли за такою складною схемою як Ounership Unbundling. Однак український уряд ще часів прем’єрства Яценюка обрав саме її. Тоді і тепер уряд «вперся рогом», аби тільки не сприймати аргументи Нафтогазу щодо іншої моделі. Хоча братися саме за цю найбільш громіздку схему нам, у даному випадку, напевно, було не варто.

Читайте також: Данія зупинила "Північний потік-2". Україна може виграти газову партію

Загалом, Україна мала би чітко пов’язувати питання анбандлінгу з позицією ЄС щодо «Північного потоку-2» та виконанням ЄС Угоди про асоціацію в частині статті 274. Адже анбандлінг ми робимо не для Євросоюзу, не для того, щоб поставити галочку у черговому звіті для Європейської комісії (хоча, я думаю, що у урядовців саме такий підхід: поставити галочку, з’їздити в Брюссель і відрапортувати). Питання полягає в тім, що, коли Росія збудує і введе в експлуатацію «Північний потік-2» та «Турецький потік», компанія, яка оперуватиме газотранспортною системою України після анбандлінгу, в умовах нульового транзиту, апріорі буде збитковою. Їй просто не буде обсягів для завантаження системи. Вона транспортуватиме газ внутрішнього видобутку плюс імпорт. Все це, загалом, на порядок менші цифри, ніж потужність нашої ГТС (і по транспортуванню, і по транзиту).

Себто позиція української сторони мала би бути така: Європейський Союз не повинен дозволяти реалізацію проекту «Північний потік-2», оскільки цей проект не тільки тому, що він є антиукраїнським та антиєвропейським, а й тому, що в ГТС України наявні вільні потужності. Якщо поглянути на Ст. 274 Угоди про асоціацію, то там чітко записано, що сторони мають враховувати можливості одна одної при реалізації тих чи інших проектів та програм розвитку газової інфраструктури. Тобто, якщо у нашої ГТС є вільні потужності, то передусім мають бути задіяні вони для доставки газу європейським споживачам. І позиція Європейської комісії для Газпрому мала би бути наступною: максимальне задіяння наявних вільних потужностей української ГТС, а після їх вичерпання з боку Європи буде дозвіл на реалізацію проектів типу «Північний потік-2». Тоді це було б логічно і Україна в такому випадку реалізовує спокійно схему анбандлінгу за взаємним погодженням з ЄК. Тоді ми могли б почуватися впевнено: у нашої виокремленої в окреме підприємство ГТС буде стабільний дохід, тому що так чи інакше Газпром буде змушений використовувати маршрут через Україну.

Але, на жаль, уряд України так питання не ставив. Якоїсь наполегливості з боку представників МЗС, Міністерства енергетики, Кабінету міністрів щодо виконання європейською стороною положення ст. 274 не було помітно. Та й Єврокомісія з неохотою поглядала на Ст. 274 – в Брюсселі не люблять коли їм вказують на необхідність виконання їхніх зобов’язань. Також ми мали б сказати європейцям, що ми робимо анбандлінг у тому числі для того, щоб європейські компанії купували газ на східному, а не на західному кордоні України.

В результаті складається таке враження, що Україна здійснює анбандлінг для європейських чиновників.

Для нас найбільш оптимальною схемою була найбільш проста – ІТО (незалежний оператор з транспортування газу). Ця схема передбачає, що компанія має бути повністю самостійна, тобто фінансово вона ніяк не пов’язана з Нафтогазом. Але при цьому ГТС залишається в цілісному майновому комплексі, тільки керується незалежною компанією.

Саме така схема застосована у сусідній Словаччині. Зважаючи на те, що основна газова дорога для сибірського газу в Європу пролягає через ГТС України і Словаччини, було б цілком логічним застосувати такий самий підхід, як і наш сусід в ЄС. Але це до уваги не було взято.

Звісно, ми прагнемо, щоб на ринку газу було багато гравців.  Та слід розуміти, що так чи інакше гравцем «номер один» лишиться Нафтогаз, бо саме він через свою дочірню компанію Укргазвидобування володіє найбільшим ресурсом газу, видобутого на наших родовищах, і буде основним користувачем послуг ГТС, незалежно від того, яка схема анбандлінгу матиме місце. Тому було б логічно, щоб все було збережено в рамках цілісного газового комплексу.

Читайте також: Почему Россия не сможет поставлять газ в ЕС без украинской ГТС

Окрім того, слід зважати і на те, що Нафтогазу потрібно завершити справи зі стягненням з російського Газпрому коштів за рішенням Стокгольмського арбітражу. А там ситуація доволі хистка. Газпром ігнорує будь-які претензії і намагається використати будь-які деталі, відшукати будь-які зачіпки з тим, щоби уникнути сплат. У цьому контексті потрібно діяти дуже делікатно, щоб Газпром не міг скористатися тою чи іншою непродуманою дією.

Чому Газпром може потрактувати відділення ГТС від Нафтогазу як порушення чинного контракту? У контракті є стаття 13, яка містить неоднозначності в розумінні сторонами тих чи інших її формулювань. Грубо кажучи, якщо якимсь чином змінюється структура власності в системі Нафтогазу, то передбачено, що «Сторона обязана надежащим образом обеспечить правопреемство». Що таке «надлежащим образом» не пояснено, відповідно, Нафтогаз буде вважати, що він усе робить «надлежащим образом», а «Газпром – навпаки буде говорити, що «ненадлежащим образом» і трактуватиме це як факт порушення Нафтогазом контракту.

Саме тому зволікання Нафтогазу з анбандлінгом з цієї позиції є обґрунтованим зволіканням. Якби він «рубонув з плеча», здійснив анбандлінг, Газпром би на основі цього подав би все викривлено і деформовано так, що українська компанія порушила чинний транзитний контракт, і в такий спосіб відмовився би сплачувати кошти, вдавшись до чергових судових претензій.

Окрім всього іншого, ми повинні звертати увагу на те, щоб не втратити керованість нафтогазовим сектором у період, коли ми будемо проходити наступний зимовий сезон. Бо Росія готує нам сценарій «нуль транзиту». В умовах хаотизації влади важливо, щоб на період турбулентностей на посадах збереглися керівники державних компаній. Це стосується не тільки Нафтогазу, але й Енергоатому, й Укренерго тощо. Тому що це – засадничі інфраструктурні компанії, на яких тримається економічна і соціальна стабільність України в ситуації, коли політичний істеблішмент перебуває в дисфункції.

Підписуйся на сторінки UAINFO у Facebook, Twitter і Telegram