Володарка титулу Найкращий вчитель України 2019 року Наталя Кідалова на своїх уроках розповідає дітям про "драйвового" Шевченка, перетворює граматику на гру і використовує для навчання соцмережі.

Цього року саме вона здобула "вчительський Оскар" – премію Global Teacher Prize Ukraine. Свої незвичайні уроки вчителька називає звичайним навчальним процесом, бо дітям у школі має бути цікаво.

Наталя викладає у школі №23 у Мелітополі українську мову, літературу й англійську. Вона розповіла ВВС News Україна про свої "лайфхаки" вчителювання.

Цікавість – це головне. Мені здається, щоб зацікавити учня, треба самому бути зацікавленим у предметі, який викладаєш, і взагалі у розвитку й навчанні.

Коли ти вмотивований і зацікавлений, коли тобі є чим поділитися, тоді, звичайно, ти можеш зацікавити й дітей.

Вчитися і співпрацювати. На моїх уроках діти співпрацюють одне з одним, у групах, у парах, зі мною. Вони пояснюють один одному правила, обговорюють героїв, літературні твори. Я намагаюсь зробити так, щоб кожен учень був залучений до процесу навчання, а не сидів, склавши руки.

А ще я намагаюся з дітьми радитися та прислуховуватися до їхніх думок. Учні по-різному сприймають матеріал – хтось краще усно, а хтось письмово.

Тому, опрацьовуючи нову тему, одна група дітей може створювати комікс, наприклад, про складнопідрядні і складносурядні речення.

Читайте також: У якому напрямку реформувати вищу освіту в Україні?

В іншій групі в цей час створюють усний діалог, де використовують ці ж речення.

Правила зрозумілими словами. Правила граматики ми часто переформульовуємо простішими словами, щоб дітям було зрозуміло. Мені головне, щоб дитина розуміла і усвідомлювала це правило. Вона може не розказати його так, як воно звучить у книжці, але якщо вона навчилась його застосовувати, це головне.

Ми часто ставимо запитання одне одному. Можемо зупинити роботу і запитати, що кому не зрозуміло і пройтися по матеріалу ще раз.

Уроки, як ігри. Часто на уроках англійської ми вчимо слова у формі гри, бо діти так краще запам'ятовують. У нас є сюжетні герої, які постійно з нами, ми програємо різні ситуації, перевтілюємося в різних героїв.

Ще ми влаштовуємо квести, граємося з іграшками, вирізаємо букви.

Соцмережі для навчання. Також практикуємо написання есе на якусь тему, чи щодо якогось правила і постимо їх із хештегом у соцмережах. Потім діти читають мої коментарі під цими постами і так вчаться.

Соцмережі – це те, в чому вони зараз живуть і їх теж можна використовувати для навчання.

Зошити – для учнів, а не для вчителів. Я дуже люблю робити візуальні конспекти. І у своїх зошитах дозволяю учням не тільки писати, а ще малювати – схеми, піктограми, стрілочки.

Ці зошити, вони не для мене, не для вчителя, щоб подивитись, як учні там все виводять правильно. Вони перш за все для учнів. Якщо їм все зрозуміло, я буду тільки рада.

Література може не подобатись. Для мене література – це не про конкретних письменників, час, чи про конкретні твори. Література – це про особистість, про кожного учня, який прочитав твір, і взяв щось для себе.

Я прекрасно ставлюсь до того, якщо дітям не подобаються якісь твори, але вони їх прочитали і можуть пояснити, аргументувати, чому.

У мене немає такого канонічного ставлення, що ось ці твори хороші і про них ми говоримо тільки так. Ми дискутуємо про літературу і в цьому, на мою думку, вся цінність.

Найгарячіші дебати у нас відбувались, коли ми проходили роман "Місто" Валер'яна Підмогильного. Це був випускний клас і діти вже були достатньо дорослими, щоб обговорювати дорослі теми. Після великих дискусій навіть ті, хто не прочитав твір до уроку, прочитали його до наступного.

Але при цьому, я проти того, щоб нав'язувати учням своє бачення. Мені хочеться надати дітям більше інформації та створити такий вільний простір, де вони могли б зробити власні висновки про твори і письменників.

Діти хочуть бачити живих письменників. Наші діти люблять читати. Коли вони читають з-під парти на уроках математики, я прошу вчителів не сварити їх за це. А ще діти дуже дивуються, коли чують, що письменників, яких ми вивчаємо, ще живі.

Літературу так і треба показувати живою. Шкода, що у нашому місті ми не змоги влаштовувати зустрічі з письменниками. На жаль, до нас, у Мелітополь, автори з презентаціями доїжджають не часто. А було б так класно дітям послухати про книжку від людини, яка її написала.

Нещодавно моя учениця з 11-го класу писала наукову роботу за нашумілою в Україні книгою Лариси Денисенко "Майя та її мами". В ній йдеться про 17 різних типів родин – сім'ї, в яких немає одного з батьків, батьки поїхали на заробітки, дитина народилася через штучне запліднення чи батьки однієї статі.

Вона опитувала вчителів наших шкіл, які спочатку дуже обурювались, але, коли ознайомлювались з книгою, змінювали своє ставлення.

Шевченко – не нудний. На уроках ми завжди дуже жваво обговорюємо творчість Тараса Шевченка. На жаль, у нас склався такий забронзовілий образ поета і кожного року про нього говорять одними та тими самими словами. Все це відштовхує дітей, вони вважають його нудним.

Я ж намагаюсь говорити з ними про Шевченка, як про особистість, показати, що це звичайна людина, але як ця звичайна людина могла досягти такого рівня, що досі про нього говоримо.

А ще мені подобається говорити про Шевченка, як про руйнівника стереотипів і як про дуже драйвову людину. Я хочу показати дітям, що він був дуже молодим, коли почав писати свої твори. Бо в багатьох в уяві Шевченко – це той старий дідуган з портретів.

Намагаюсь показати Шевченка дітям, як дуже цілеспрямовану людину. Він зміг, народившись кріпаком, пройти такий життєвий шлях, досягти успіху і не зневіритись у житті.

Активна школа. Але дуже важко залишатись креативним, якщо ти приходиш до школи, а там голі стіни і якийсь радянський ремонт. Радію, що зараз більше грошей виділяється на освітнє середовище, адже так і має бути.

Наша школа у Мелітополі дуже активна, наші вчителі і діти беруть участь у багатьох проєктах. Ми завжди шукаємо шлях і шукаємо можливості – у нас є планшети і смарт дошка, виграні у проєкті "Школа майбутнього" від Samsung, є ноутбуки і комп'ютери, виграні за гранти, є спортивний майданчик від фонду "Братів Кличків" щодо якого ми писали.

Де брати вчителю ресурс? Часто під кінець сьомого уроку я відчуваю себе абсолютно знесиленою.

Відновити сили мені допомагає йога і медитація. Ці заняття дають мені сили з якогось невідомого внутрішнього джерела.

А ще дуже надихає, коли бачиш віддачу своєї роботи, коли є зацікавленість в очах дітей, коли вони зустрічають мене з радістю. Це дає неймовірну енергію.

Читайте також: У Міносвіти планують змінити систему фінансування в українських вишах

Спілкування – це сила. Ще великим натхненням для мене є спілкування з іншими вчителями. Завдяки цій премії Global Teacher Prize Ukraine я познайомилась з такою кількістю чудових і талановитих вчителів з усієї України.

Ми всі живемо у різних регіонах, але можемо спілкуватися онлайн, зустрітися у громадській спілці "Освіторія", яка є організатором премії.

Ми обмінюємось досвідом, надихаємо один одного, співпрацюємо, придумуємо щось разом. І це відбувається не через прописані зверху укази, а йде ініціатива знизу.

Ця вчительська сила зростає і слоган премії – "Вчителі важливі" піднімає голос вчителя на вищий рівень. Ми можемо впливати на якісь важливі рішення навіть в освітній політиці.

У кожного своя суперсила. Мені здається, що найважливіше у моїй роботі – це любов до дітей і своєї професії, а ще бажання й розуміння того, що кожна дитина має власний темп навчання, власний набір здібностей.

У кожної дитини є своя суперсила. І коли ти це розумієш, тоді легше співпрацювати і допомагати дитині відкривати саму себе.

Підписуйся на сторінки UAINFO у Facebook, Twitter і YouTube