Націонал-консервативна партія "Право і справедливість" (PiS), яку очолює Ярослав Качинський, здобула перемогу на парламентських виборах. У Сеймі їм належатиме 235 крісел.

Як парламентські вибори позначаться на зовнішній політиці Польщі і що це означає для України, Дивись.info запитала в експертів.

Ігор Ісаєв, головний редактор мультимедійного порталу українців у Польщі ПРОстір: "Парламент став, так би мовити, більш різнокольоровим. У попередньому польському Сеймі, який був обраний 2014 року, до було "лівих". А це дуже ідеологізовані "ліві", не посткомуністичні. Це "ліві", які дуже активно висловлюються за екологію, проти, наприклад, католицької церкви, якщо йдеться про співпрацю держави і РКЦ. Адже в Польщі, на відміну від України, згідно із Конституцією, церква від держави не відділена. Також йдеться про питання, які пов’язані з вугіллям, що, до речі, може бути дуже важливо для України. Адже Польща закуповує, особливо останніми роками, після 2015 року, дуже багато вугілля в Росії. І саме завдяки "лівим" ця тема потрапила у порядок денний польської публічної дискусії у такому контексті. З одного боку, йдеться про неможливість купівлі вугілля у країни, яка не є приймає європейські цінності, а з іншого, вугілля забруднює атмосферу, і в Польщі це дуже помітно, особливо взимку, у містах стоїть смог. Це відбувається через те, що вся технологія опалення, видобутку електроенергії побудована на вугіллі. Це тема, яку відчуває кожен поляк. Натомість для України це важливо у контексті економічних відносин ЄС і Росії.

Водночас до парламенту вперше потрапили націоналісти своїм власним блоком, бо досі вони були у партії Kukiz’15. Напевно, вони будуть створювати дуже цікаві для України інформаційні приводи. Деякі з цих людей не приховують своєї співпраці з певними офіційними російськими колами. Є від цих людей дуже виразні антиукраїнські висловлювання тощо. Тобто це чергова група людей, яку в Україні будуть помічати.

Читайте також: Изменит ли Польшу и Европу новая победа Качиньского?

Щодо більших, "Право і справедливість" та "Громадянська коаліція", яка побудована на основі "Громадянської платформи", вони більш-менш залишили свій вплив у сеймі. "PiS" здобула 235 голосів (230 – більшість, – ред.). Так само і 2015 року "PiS" теж мала 235 голосів.

Натомість опозиції вдалося, так би мовити, відбити Сенат – це верхня палата польського парламенту. "Громадянська коаліція" отримала 51 мандат зі 100. Відтак опозиція зможе вибрати свого спікера і таким чином блокувати певні законопроекти, які надходитимуть із Сейму. Якщо так станеться і "PiS" не вдасться переманити бодай одного чи двох депутатів, бо вже такі процеси пішли, Сенат стане запобіжником щодо ухвалення нерозумних законопроектів, які за останні чотири роки польський Сейм дуже багато виробив. І це є надією для України, бо законопроекти щодо України дуже швидко проходили через Сейм, і не було кому зупинити процес. Тепер така можливість з’явилася у Сенату. Опозиція останні роки дуже категорично висловлювалася щодо питань, наприклад, історичних, аби їх не порушувати.

У принципі статус-кво, який був у польському парламенті, зберігся. У "PiS" є більшість, вони, звісно, формуватимуть уряд, натомість вони втратили Сенат. З іншого боку, "Громадянська коаліція" залишилася потужною силою у парламенті. Тренди, які були, очевидно залишаться, якщо говорити про історичну політику. На щастя, тут не сталося того, що відбулося в Угорщині, коли правляча партія отримала конституційну більшість. У Польщі, незважаючи на передвиборчі прогнози, "PiS" не вдалося отримати конституційну більшість і робити все, що заманеться. А як ми бачимо, від минулорічного закону про Інститут національної пам’яті, хоч і під великим тиском, відмовляються. Нехай не у Сеймі, але через Конституційний суд, але такі законопроекти заморожують.

Читайте також: Парламентские выборы в Польше: ожидаемый итог с небольшими сюрпризами

Водночас Україні варто приготуватися до того, що курс історичної політики у програмі "PiS" дуже виразно вказаний. У розділі "зовнішня політика" йдеться про те, що історична політика буде важливою частиною зовнішньої політики. Там називається три держави: Німеччина, Росія та Україна, яким слід приготуватися до того, що офіційна Варшава буде проти них вести курс на вимагання історичної правди. І скільки би пан президент Зеленський не говорив, що відбудеться перезапуск і ці питання вирішаться, ні він, ні ніхто з його міністрів не зможе вирішити їх. Історична політика буде великим паливом на зовнішньополітичній сцені. Усередині Польщі цього не вдалося використати – тобто поділити своїх громадян залежно від того, хто на чийому боці воював, натомість "PiS" намагається зробити це у зовнішні політиці. Жертвами для проведення історичної політики обрано три держави. Що цікаво, Ізраїль, проти якого "PiS" намагалася проводити історичну політику, тепер згадується у контексті примирення і порозуміння. Бо коли "PiS" торік згадала про Ізраїль у контексті власної історичної політики, дуже обпеклася. А Німеччина, Росія і Україна – це безпечні жертви історичної політики, яким історичні претензії можна висувати безк3онечно".

Андрій Мартинов, провідний науковий співробітник Інституту історії України НАН України: "Впевнена перемога національно-консервативної партії Ярослава Качинського "Право і справедливість" зафіксувала стабільні політичні симпатії польського суспільства, яке, судячи з програми "PiS", обрало внутрішньополітичну стабільність та якісне зростання соціальних стандартів. Не в останню чергу ці високі стандарти забезпечуються українською трудовою міграцією до Польщі. Офіційна польська статистика зафіксувала 1 мільйон 270 тисяч вихідців із України, які наприкінці літа 2019 року легально перебували у Польщі. Це близько 3,5% населення. Внесок вихідців з України у економічний розвиток Польщі настільки вагомий, що уряд отримав можливість не збільшувати пенсійний вік. Стурбованість польських роботодавців викликає конкуренція за українські робочі руки з німцями. Отже, стратегія польської влади полягає у максимальному залученні української робочої сили, яка має швидкими темпами "ополячитись" та позбутись своєї української ідентичності, особливо так званої "бандерівської" ідентичності. Заради досягнення цієї мети працює польська державна установа Інститут національної пам’яті, який є послідовним ініціатором багатьох українофобських акцій. Однак ця позиція є "діалектичною". На території Польщі для офіційної влади  і націоналістичних кіл "бандерівська" ідентичність неприйнятна, але Варшава сприймає український націоналізм як запобіжник від російської гібридної агресії. Тобто польські націоналістичні кола не проти стратегії відновлення Речі Посполитої від Балтійського моря до моря Чорного. Але українська ідентичність на цьому просторі не потрібна. Натомість найближчими роками вона потрібна для захисту Польщі від Росії. Новий польський уряд вичікуватиме призначення нового директора Українського інституту національної пам’яті. Залежно від обраної стратегії конструювання української національної пам’яті вибудовуватиметься тактика польських дій. Принаймні у середньостроковій перспективі ця польська політика щодо України буде суто прагматичною".

Марина Багрова, членкиня правління Міжнародної спілки "Інститут національної політики": "Минулі парламентські вибори в Польщі в цілому позитивно вплинуть на українсько-польські відносини. Перемогла правляча правоцентрична партія "Право і справедливість", яка зацікавлена в економічно благополучній і сильній Україні. Вище політичне керівництво Польщі усвідомлює, що Україна є бастіоном щодо стримування Росії. Поляки не хочуть бачити Росію біля своїх кордонів, тому вони допомагатимуть надавати Україні матеріальну, ресурсну і військову допомогу. З іншого боку, існує ймовірність посилення зовнішньополітичного впливу Польщі на окремі інститути в Україні. Польща стане активніше просувати свої національні інтереси на території України, у плані розвитку культурних традицій, відкриття нових шкіл польської мови та польських ЗМІ".

Підписуйся на сторінки UAINFO у Facebook, Twitter і YouTube