MENU

Всі – в сад. Чому варто відвідати Віллу Боргезе

1050 0

Вілла Боргезе

Посеред ландшафтного парку розташована галерея, в якій представлено унікальне зібрання шедеврів геніальних майстрів.

Якби не той племінник, що цілковито повередився на красі, пишноті й мистецтві, якби не той папа Павло V, що усіляко сприяв пристрастям племінника кардинала Шипіоне Боргезе, якби не вся ця родина з її численними кардиналами й папами римськими, для доказів влади якої потрібна була саме колекція шедеврів – ми би не знали оцієї насолоди через стільки століть, як знаємо її тепер, прийшовши до галереї Боргезе, пише Ольга Герасим'юк у блозі для НВ Style.

До однієї з найпрекрасніших колекцій світу можна приїхати на велосипеді або на сегвеї і спершу довго кататися усіма 60 га чудового англійського саду. Обминати гуляк із песиками, бігунів, ходунів, мам із візочками з крикливими немовлятами, тат із такими ж немовлятами, прив‘язаними до їхніх міцних торсів, зоопарк, квіти й вигадливі газони. А можна підставити лице під ласку струменів грудневого римського сонця, зняти з себе недоречну в таку теплінь куртку, сісти біля якогось миртового куща, згадувати вчорашню настоянку з цього ж мирту, яку подали наприкінці казкового обіду – й дочекатися, коли запускатимуть чергову порцію відвідувачів, щоби пірнути в розкіш і велич майже 500-річної вілли. Рівно 360 гостей щодвігодини мають перебувати в Галереї – не знаю, як там їх рахують, але схоже, що так і є.

Читайте також: Самарканд – древнейший город мира, который притягивает внимание туристов и учёных

І хто там не був досі, той безсилий буде допомогти зараз мені придумати слово, що означало би бездонну насолоду, здивування, захват і повне безсилля водночас.

Почну з безсилля. Так. Хочеться без сил опуститися на цю прекрасну мозаїку підлоги, лежати й дивитися на неймовірні стелі палацу – розуміючи, що ніколи не розгадати тобі загадку геніальності людини або ж Того, хто руками чи душею людини створює чудеса, які ніколи не дадуть тобі відповіді на питання: "Як це можливо?"

Там, на стелі, на її виступах, сидять живі велетні, ангели розправляють стрічки, які струмлять на легкому вітерці, оберемки квітів скоро посиплять пелюстки тобі на голову… І все це тобі тільки здається. Бо ніхто там не сидить, і ніщо там не звисає. Це намальовано в 3D. В забутому вже Богом і людьми столітті. Ніхто не відповість тобі – як це можливо. Просто лежи, дивись і стогни.

Раніше я думала, що скульптура мене зовсім не торкає – гарно, холодно, мертво. Просто я раніше не бачила на власні очі Берніні!

А тут побачила… В одній галереї – чотири найкращі його роботи на всі часи. Майстри, найняті тим повередженим на красі Боргезе, спеціально під кожен із цих мармурових шедеврів декорували й розписували зали, де ті мали знайти своє на віки місце. Продумували до найменшого завитка все, що мало бути видно на стінах із будь-якого місця, з якого би ти дивилася на скульптуру, – простір, стіни, декор мали продовжувати ідею скульптури цими деталями. І виявилося, що дивитися на Берніні можна невідривно – бо це знерухомлює тебе: різного кольору мармур, з відтінками й тінями, передає сяяння шкіри людини, м‘якість тіла під пальцями, якими, наприклад, цар Пекла вп‘явся в тіло викраденої ним красуні, а мармурова шерсть пса Цербера, що помагає сластолюбному царю, натурально стирчить дибом.

Або Еней. Він рятує із Трої сина, що в страху приліпився до нього, і немічного батька, якого несе на плечах. Оголені фігури – абсолютно точно окреслені, й напружені м’язи, й кожна складочка тіл. Невідомо як можна було камінь змусити бути таким пластичним. Я роздивилася втім на вершині цієї групи якийсь предмет – в руках старика якась недоречна тут ніби скринька, яку міцно тримає старий, піднявши над головою Енея.

Не могла заснути, думаючи над посланням Берніні… І вичитала: то він тримає урну з прахом предків! Все, що треба виносити із вогню з собою.

Може, тому, що я приїхала з України, це було важливо почути від вічного Берніні. Рятуючи від війни живих – старого й малого, найважливіше, що треба винести з вогню загибелі – це пам‘ять роду. Інакше ти не врятувався.

З картини Караваджо неподалік зараз впаде тобі під ноги поїджений жучками листок із корзини фруктів у руках хлопця з очима Христа.

В сусідній залі на мармуровому м‘якому матрасі спить прекрасна діва – жіночний вигин тіла, якщо дивитися з одного боку, і чоловічі геніталії – якщо з іншого. Сплячий Гермафродит. Друге століття. Знайшли в винограднику – в XVII столітті. Кардинал Шіпіоні одразу забрав сюди. Замовив своєму придворному Берніні підстелити під сплячого той геніальний матрас і закрив від широкого огляду фігуру красивою дерев‘яною конструкцією. Все ж кардинал. Все ж особлива еротика. Туди можна було зазирати й піддивлятися. Бо міф Овідія пояснює гермафродита як плід особливої любові – коли жіноче й чоловіче навіки приліпилося одне до одного. Кажуть, що одна стара англійська аристократка в вісімнадцятому столітті зазирнула туди й прошепотіла: єдина щаслива пара, яку я знаю… Хто це чув і переказав аж у наше століття – не знаю, але поділяю думку леді.

Читайте також: Мыс Доброй Надежды – туристическое место, полюбоваться пейзажами которого приезжают миллионы путешественников. ФОТО

Зараз дерев‘яна конструкція загублена, дивитися можна всім – і думати, що завгодно, можна всім. Ну, й це – старовинна копія (їх зроблено багато – видно, тема завжди вабила людей), як багато інших шедеврів із колекціі Боргезе. Справжній Гермафродит – у Луврі. Наполеон І спеціально видав свою улюблену сестру за одного з Боргезе, щоби вивезти звідси величезну частину колекціі у Францію. Шістсот дев‘яносто п‘ять шедеврів, перевезених до Лувру – ціна цього шлюбу. А чи був він щасливим, то вже ніхто не розкаже – і кого це цікавить.

Час і історія – жорстокі, людське життя вони перемелюють часом на безіменну красу. Можна лише додумувати собі людські драми, що стоять за кожним із шедеврів, розміщених тут не просто так – Рафаель, Тіціан, Караваджо, Корреджо, да Вінчі, картини, за які деякі мільярдери давали цілий палац із прилеглими садами, твори, за якими стояли цілі драми народів і держав, багато крові й золота.

Нам же зараз цікаво, що ця галерея і навколишній парк – Вілла Боргезе – прообраз ідеї музею, вигадка з XVII століття, що стала такою правильною частиною в списку наших сьогоднішніх насолод. Боргезе ніколи не жили в цій віллі – там жодного місця для господарів, лише для шедеврів.

І якщо хтось іще думає про те, куди податися на якесь особливе для себе Різдво – то я би не думала ні хвилини!

До речі: на Віллу Боргезе можна пройти зі знаменитих Іспанських сходів, куди ви, звісно, підете в першу чергу посидіти й повдавати з себе героїв Dolce vita. Між нами: нещодавно видано наказ, що забороняє там сидіти, і поліція підходить до кожного, хто присяде хоч на секунду. Тому не затримуємося, громадяни, піднімаємося на саму вершину, відхекуємося, проходим-проходим – всі в сад!

Підписуйся на сторінки UAINFO у FacebookTwitter і YouTube

Ольга ГЕРАСИМ'ЮК


Повідомити про помилку - Виділіть орфографічну помилку мишею і натисніть Ctrl + Enter

Сподобався матеріал? Сміливо поділися
ним в соцмережах через ці кнопки

Інші новини по темі



Правила коментування ! »  
Комментарии для сайта Cackle

Новини