Хоча Росія і Україна ще не підписали договір, доля транзиту газу вже вирішена. Чим же нам вдалося його отримати і які уроки потрібно винести.

20 грудня Україна та Росії після багаточисельної серії невдалих переговорів підписали протокол домовленостей про продовження транзиту російського газу через Україну до країн Європейського союзу. Хоча підписання договору сторонами ще не відбулося, узгодження основних позицій в Берліні та Мінську запобігло початку чергової україно-російської газової війни: 1 січня 2020 року закінчується 10-річний договір про транзит російського газу.

Зважаючи на невдалі як і тристоронні, включно з представниками Європейської Комісії, так і двосторонні переговори, керівництво НАК Нафтогаз та Міністерства екології та енергетики наповнювало вітчизняні сховища та готувалося до чергової "холодної війни". Тим не менш, доля транзиту вже вирішена – чому все-таки Києву вдалося отримати транзит, які обов’язки взяли на себе сторони та найголовніше, які уроки треба винести Україні?

Не треба забувати, що переговори Банкової з Кремлем залежать безпосередньо від справ на інших "газових фронтах", у першу чергу від долі "Турецького потоку" та "Північного потоку-2", які дозволяли б РФ замістити транзит в 90 млрд. км3 у 2019 році, рекордний з 2012 року, по українській ГТС. Якщо у випадку "Турецького потоку" все, попри відмову Болгарії долучатися до проєкту, йшло більш-менш по російському сценарію, то за "Північний потік-2" точилася боротьба між Києвом та Москвою.

Буде перебільшенням сказати, що ситуація складалася на нашу користь: попри часткове затягування часу з боку Данії щодо надання дозволу прокладання газопроводу у її територіальних водах, Україна не могла похизуватися великими успіхами – німецька сторона неодноразово заявляла про національний консенсус щодо прокладення ПП2, а німецький Бундестаг проголосував за дуже "своєрідну" імплементацію положень директиви ЄС 2019/692, що, змінюючи газову Директиву 2009/73, поширювала застосування права ЄС на газопроводи з третіх країн. 

Надії Москви на швидку реалізацію проекту відображувались у позиції російської делегації на переговорах: Кремль висловлювався на користь короткострокового однорічного контракту та відмовою всіх претензій Нафтогазу до Газпрому (відміни рішення арбітражів, рішення АМКУ), що дозволило йому виграти час та вже вкінці 2020 року поставляти газ до Європи без участі України. 

Російська позиція натикалася на виправданий антагонізм України: Київ наполягав на 10-річному контракті з дотриманням вимог законодавства ЄС та належних виплат заборгованостей, включно з погашенням боргу згідно з рішенням Стокгольмського арбітражу. Для посилення підтримки з боку європейців, Україна завершила процес "анбандінгу" Нафтогазу: від Групи Нафтогаз виділився незалежний регулятор "Оператор ГТС України", який забрав функції керуванням газотранспортної системи, залишивши Нафтогазу видобуток та продаж. 

Проте, переговорний процес рухався досить повільно: обговорення питання газу Зеленським та Путіним у ході зустрічі "Нормандської четвірки" у Парижі чи зустріч на полях саміту виконавчого директора Нафтогазу Юрія Вітренка та міністра енергетики та захисту довкілля Олексія Оржеля з головою правління Газпрому Олексієм Міллером та міністром енергетики РФ Олександром Новаком не принесло значних результатів - сторони за визначенням Вітренка "домовилися домовлятися". 

Справжньою причиною готовності до діалогу російської сторони стало затвердження Сенатом США санкції проти "Північного Потоку-2", які передбачалися оборонним бюджетом Вашингтону на 2020 рік. Розділ LXXV "Захист енергетичної безпеки Європи" передбачає локальні санкції проти компаній, що беруть участь у прокладання глибоководних труб на глибини 100 футів. 

Саме таке формулювання, як вважають у Вашингтоні, надає точного удару: Російський Газпром не має технологічної бази для завершення будівництва самотужки. У самому розділі зазначаються такі засоби покарання як міграційні обмеження, замороження рахунків та блокування майна для компаній, які будуть продовжувати надавати Кремлю допомогу.

Читайте також: Газпром срочно ищет запасной план по "Северному потоку-2" – Neue Zürcher Zeitung

За пару годин до підписання оборонного бюджету Трампом, ключовий підрядник Газпрому швейцарська компанія "Allseas" заявила про негайне припинення  надання послуг російському газовому холдингу – наступні дні охарактеризувались різким пожвавленням переговорного процесу (двостороння німецько-російська зустріч, тристоронні переговори в Берліні та заключення протоколу домовленостей у Мінську). 

Основні домовленості виглядають так:

• Транзит укладено на 5 років (у 2020 РФ зобов’язується передати Україні 60 млрд. км3, а протягом 2021-2024 не менше 40)

• Україна відмовляється від всіх претензій до Газпрому крім рішення Стокгольмського арбітражу, яке російський монополіст зобов’язаний виплатити грошима, а не газом.

Самий протокол можна назвати "компромісним" для обох сторін: його чинне формулювання не викликає захоплення ні в Москві, ні в Києві – проте більше отримує Україна: вітчизняна сторона виграла необхідний час та запобігла черговій "газовій" війні, до якої зараз не була готова.

Першочерговий урок, якій треба винести Україні з "газових баталій" 2019 року, полягає у тому, що Києву необхідно переосмислити власну газову стратегію: час, який зараз є, потрібно з січня 2020 року витрачати на підготовку до 2024 року. Відсутність необхідної кількості власного газу для генерації енергії як в ЄС так і в Україні -  залишається об’єктивною реальністю. 

Санкції на "Північний потік-2" закладені на 5 років, а й існує велика ймовірність, оборонний бюджет передбачає необхідні для цього умови, їх зупинки -  рано чи пізно ПП2, а може і ПП3 буде побудований. Києву треба звикнути до нових реалій та зрозуміти як залишатися привабливим у якості транзитеру для ЄС після 2024 року – також потрібно розрахувати постачання необхідної кількості газу наступними роками.

Читайте також: Новый контракт выгоден Кабмину, Нафтогазу и России, но не Украине и украинцам – Кучеренко

Попри численні заяви про необхідність нарощування власного видобутку, Україна вже здійснила низку потрібних кроків: була підписана тристороння угода з Польщею та США про імпорт американського СПГ та напередодні домовленостей з РФ угода про транспорт газу з Південної Європи з Румунією та окремий договір з Угорщиною.

Завдяки американським санкціям зараз м’яч на нашому боці: головне завдання полягає у тому, як буде використовуватися час, для побудови довгострокової стратегії чи підготовки до кризового менеджменту.

Підписуйся на сторінки UAINFO у Facebook, Twitter і YouTube