Карантин зробив те, про що говорили роками, але все ніяк не знали, як підступитися. Перевів величезну кількість культурних проєктів в онлайн, пише Олеся Островська-Люта у блозі для НВ.

Від концертів найвидатніших оперних виконавців світу – до маленьких нішових виставок і лекцій. З одного боку це чудово, а з іншого – не ясно, чи весь цей доступний контент знайде свого користувача. А ще більше питання стоїть перед самими культурними інституціями: попри все, досі більшість із них були місцем фізичної присутності людей, і саме цим були привабливі. Це трохи як різниця між рестораном і доставкою страв додому: начебто та сама їжа, але зовсім інший продукт. І так, я також відмовляюся сприймати культуру в категоріях продукт-споживач, але таке спрощення дуже наочно показує зміну модусу взаємодії з культурою.

Отже, що відбувається? Велика кількість інституцій зіткнулися з неможливістю безпосередньо, у фізичному контакті, комунікувати те, над чим вони працюють і заради чого їх засновано: візуальні твори, музейні колекції, живу музику, складні дискусії, спільний театральний досвід тощо. Винятком лишилася тільки стара добра книга, плюс її продовження – серіал або фільм із виразним сюжетом.

Читайте також: Євробачення-2020 офіційно скасували через коронавірус

Чому так з книгою? Тому, що людина вміє одноосібно занурюватися в писану або розказану історію (те, що англійською називають story): переживати її, уявляти, слідкувати за перебігом подій. Одним словом, жити всередині сюжету. Це значно краще виходить із книгою – люди тренувалися у цьому впродовж століть, – і трохи важче з серіалом або радіодрамою, однак теж можливо. Але це дуже важко, наприклад, із театром, бо це по суті колективне дійство.

Воно народилося із присутності великої кількості людей водночас в одному місці. Тут принципове оце відчуття дихання поруч, оці спільні аплодисменти, колективний сміх або водночас затамований подих. Перегляд в домашніх умовах – це абсолютно, принципово інакший досвід. Це одноосібне переживання того, що від початку створено для маси людей. Колись саме такою різницею теоретики відео пояснювали різницю між відеопереглядом вдома і досвідом кінотеатру: ти можеш зупинити відео і піти зробити чаю, ти можеш комусь подзвонити, двічі прокрутити той самий момент, відкласти кінцівку на завтра і таке подібне. Ти маєш владу і вплив на те, яким чином ти переглядаєш контент.

Не так у кінотеатрі. Однак, кінотеатр, а ще більше виставка або перформанс, -- це певний колективний ритуал. І не лише у сенсі спільного перегляду, але і з точки зору того, яка ваша мета такого візиту. Дуже часто це спільний похід, "вихід в люди", де основним є спілкування зі своїм компаньйоном, а культурний досвід – це матеріал для цього спілкування. І якщо читання роману без читацького клубу – це досвід індивідуального розширення уяви і чутливості, то художня виставка або оперний спектакль – дуже і дуже часто є власне відправною точкою для подальшого спілкування.

Наприклад, ми в Мистецькому арсеналі вже кілька років опитуємо відвідувачів про їхній досвід відвідання. І знаєте що? Велетенська більшість людей приходить із кимось – вдвох чи більшою компанією. Здебільшого це друзі, рідше – сім'ї. Самостійно приходять люди радше на Книжковий арсенал, але в надії зустріти знайомих – таке собі місце для однодумців. Для спільного перебування в одному фізичному, естетичному й інтелектуальному просторі.

Читайте також: "Світ змінився назавжди", – Джаред Лето медитував 12 днів і тому не знав про пандемію коронавірусу

Але тепер, коли це колективне переживання неможливе, ми всі намагаємося швидко компенсувати втрату колективності, переходячи в онлайн – і продуценти культури, і її співучасники, і - ох, що за слово! – споживачі. Спочатку це здається простим, логічним і доступним. Ми в Арсеналі так само готуємо всю нашу весняну культурну програму саме в онлайн. Але все це лише на перший погляд. Бо при ближчому розгляді виникає два великі виклики: перехід в онлайн вимагає інакшої структури команди, інших навичок і стрімкого розширення в певних напрямах. Наприклад, вам різко треба більше відеографів, інтернів, зайнятих розшифровкою промов, копірайтерів, які писатимуть тексти, а ще краще авторів-спеціалістів, які глибоко знають предмет, спеціалістів-освітлювачів для зйомок і СММ-ників. Скільки українських інституцій готові так стрімко перебудуватися? Отож.

І по-друге, й це друге значно важливіше, це зовсім інакший досвід взаємодії з культурою, і більшість глядачів і виробників не має тривалого досвіду саме такої взаємодії. Моя гіпотеза така: початковий оптимізм щодо доступного онлайн-контенту обернеться незначним рівнем переглядів. Окрім, звичайно, серіалів у жанрі фентезі виробництва HBO і Netflix. Складні твори або такі, які мають передовсім соціалізуюче призначення, не стануть хітами інтернету.

Але все це нам лише належить перевірити впродовж цього надзвичайного року, а наразі готуємо безпрецедентні обсяги культурних онлайн-програм до перегляду, і хай буде з нами сила.

Підписуйся на сторінки UAINFO у Facebook, Twitter і YouTube