Завдання держави – керувати ризиками, з якими людям не впоратися. Головні функції держави – захищати нас від злочинності та зовнішньої агресії та, як ми тепер розуміємо, забезпечувати охорону здоров’я, пише для "Тижня" Едвард Лукас

Один із наслідків нинішньої пандемії – витіснення противників щеплень, гомеопатів і лібертаріанців, які ненавидять державу. Зараз найнагальніше – нагадати людям про значення колективної безпеки. Проте глибший вплив полягає в тім, що ми мусимо переглянути свої уявлення про цю безпеку та про те, хто її має забезпечувати.

У кризові часи першим пориванням є звернутися до тих, кого ми знаємо: національної влади й особистих зв’язків. Та цього недостатньо. Масштабні загрози вимагають колективних дій. Після початкового зосередження на внутрішньодержавному реагуванні ми бачимо, що за справу гуртом узялися Європейський Союз і НАТО. Великими питаннями опікуються й інші міжнародні інституції, зокрема Всесвітня організація охорони здоров’я.

Читайте також: Часу обмаль, давати відсіч Китаєві треба вже зараз

Минулого місяця The Economist писав, що Тайвань застерігав ВООЗ про спалах вірусу ще наприкінці грудня. Проте служба ООН із охорони здоров’я перебуває під закаблуком комуністичного режиму в Пекіні, який наполягає, щоб до острівної держави ставилися як до парії. Нечувано, та застереження лишилися без уваги.

Отож одним із важливих наслідків кризи буде надання більшого значення компетентності. Політична риторика може захоплювати нас, але коли йдеться про нашу безпеку, ми воліємо мати ефективних діячів, відповідальних за прийняття рішень. У найближчі місяці я на місці політиків не наважився би просувати жорсткий Brexit у Великій Британії чи кампанію "Америка понад усе". Пандемія показала, що ми живемо у взаємопов’язаному світі. Патогенам байдуже до кордонів і слів політиків.

Масштабнішим наслідком буде те, що ми замислимося, як оцінюємо ризик. За останні десятиліття ефективність і зручність брали гору над усіма іншими міркуваннями. Із цієї позиції своєчасні ланцюги поставок і гіг-економіка мають сенс. Резервна потужність потрібна, тільки якщо про її необхідність сигналізує ціновий механізм.

Усе це чудово за сонячної погоди. Навіщо витрачати гроші на дах, коли не йде дощ? Та, як ми нині розуміємо, бурі таки трапляються, і то шалені. Критики-скнари раніше казали, що британська армія завелика, як на добу роботизації війни. Навіщо платити солдатам, які працюють водіями вантажівок, інженерами-конструкторами й комірниками? Це марнування грошей. А ось тепер армія за лічені дні побудувала одну з найбільших у Великій Британії лікарень. Армійські логісти доставляють кисень і заліплюють інші дірки в нашій службі охорони здоров’я. Ніхто не скаржиться.

Читайте також: Невіра влади й суспільства у вірус ставить Україну на межу катастрофи

Люди нарікають тільки на нестачу масок, окулярів і тестів. Якби кілька місяців тому було зроблено незнач­ні інвестиції, сьогодні вони могли би суттєво змінити ситуацію. Кожній країні доведеться переосмислити свою життєстійкість з огляду на фізичні запаси, злагодженість роботи інституцій і навчання екстрених служб.

Деякі з цих пріоритетів можуть бути забезпечені за рахунок бюджету на оборону. Зокрема, коли криза вщухне, вразливими стануть дорогі системи озброєння. Однак зміна настроїв громадськості загалом буде сприятливою. Вразливість наших економічних, інформаційних, соціальних і технологічних систем – спокуслива мішень для супротивників. Ті зміни, що краще підготують нас до наступної пандемії, допоможуть також краще давати раду тому, що зветься модним терміном "гібридна війна" – токсичним коктейлем диверсій, корупції та пропаганди, – що його застосовують такі супротивники як Росія і Китай.

Ми маємо сприймати пандемію як масштабні навчання готовності в реалі для всього суспільства. Так, ми припускаємося помилок, але вони стануть для нас уроками.

Підписуйся на сторінки UAINFO у Facebook, Twitter і YouTube