Що не день, то відкритий лист. Цього разу хороший: він наголошує на небезпеці для наукової свободи в західних університетах, яку становить Комуністична партія Китаю. І я охоче його підписав. Та сумніваюся, що мій підпис або ще сотні підписів знеохотять агресорів у Пекіні

Про це для "Тижня" пише Едвард Лукас, повідомляє UAINFO.org.

Такої самої думки я про ще один конвенційний метод вияву невдоволення: відкликання послів. Нині моя батьківщина, Велика Британія, із запізненням услід за більшістю інших європейських країн відкликала свого посла з Мінська. Це засвідчує наше невдоволення тим, як режим придушує мирні демонстрації, а також нашу солідарність із Литвою та Польщею, яким Мінськ наказав вивести багатьох своїх дипломатів із Білорусі.

Читайте також: Портников: У Білорусі влада зараз тримається суто на багнетах. А це не дуже зручна опора навіть для "передостаннього диктатора Європи"

Такі сигнали схожі на позначки "поділитися" й "подобається" в соціальних мережах: приємно, але не надто дієво. Не думаю, що Олександр Лукашенко сидить і страждає у своєму кабінеті, підраховує масштаби міжнародної ізоляції та відстежує, як його режим критикують у твітері. Він змагається із протестувальниками в силі волі: сподівається, що вони дедалі більше залишатимуться вдома, а його поліційні громили й далі ходитимуть на роботу. Якщо станеться навпаки, то Лукашенкові гаплик.

У реальному світі зміни відбуваються за рахунок жорсткої політичної сили. Це вимагає серйозної та стабільної залученості людей та інституцій. Слід мислити стратегічно. Збільшити ціну й ризики, що загрожують опонентам. Поглиблювати розкол у їхніх лавах і сприяти єдності у своїх. Подбати, щоб у союзників були гроші й інші необхідні їм інструменти. Рухатися вперед попри невдачі – аж до перемоги.

У випадку Китаю – режиму, порівняно з яким Білорусь видається квіточками, – це означає заплатити певну ціну (фінансову й іншу) за зміни в наших ланцюгах постачання. Усунути Huawei, нехай і загальмувавши розгортання 5G. Не можна дозволяти, щоб бізнес залежав від китайського ринку, навіть якщо це призведе до зменшення прибутків. Вступитися за Гонконг, Тибет, Тайвань, уйгурів і монголів. Боротися з переслідуванням релігій і порушенням прав людини. І змиритися із тим, що як наслідок життя може стати складнішим.

Читайте також: Не цілувати панду: червоні лінії щодо Китаю для України

Ціна не така вже й велика, як здається. Чехія готувалася до удару після того, як, знехтувавши забороною, її делегація з 90 осіб відвідала Тайвань наприкінці серпня. Проте континентальний режим, схоже, сердито вирішив, що санкції проти чехів будуть контрпродуктивними. Що більше люди ставляться до острівної демократії як до справжньої країни, то слабшою видається (і почувається) китайська однопартійна держава.

Якщо ж повернутися до Білорусі, то справжня підтримка опозиції означає збір коштів на юридичний захист і підтримку людей, які потрапили за ґрати або втратили роботу. Наразі опозиції не вдалося завоювати підтримку промислових робітників. Якщо вона зможе гарантувати, що їхні родини не голодуватимуть через сміливість своїх годувальників, це може змінитися. Іноземні університети мають пропонувати білоруським студентам безкоштовне навчання й житло, а також забезпечувати науковцям можливості досліджень і викладання.

Найпотужніша зброя режиму – зображувати зовнішній світ далеким, непоінформованим і ворожим. Це спонукає білорусів вірити, наче політична покірність у країні, навічно закріпленій за Кремлем, – їхній єдиний практичний варіант. Наші дії можуть оскаржити такий капітуляційний світогляд. Замість виганяти білоруських дипломатів, країни Заходу мають заохочувати їхній перехід на іншу сторону. Нехай режим розколеться у верхівці, розпадеться внизу й утратить зовнішню підтримку. Ми, зовнішній світ, маємо вчитися на помилках деінде (зокрема, в Україні), щоб коли зміни таки настають, сприяти їхній популярності й закріплювати їх на постійній основі. Відкриті листи, як і дипломатичні протести, чинять корисний тиск на людей, відповідальних за прийняття рішень, але не замінюють справжніх дій. 

Підписуйся на сторінки UAINFO у Facebook, Twitter і YouTube