Уявімо приїжджого африканця, який утілює відсталість, нетерпимість, неосвіченість і забобони, що асоціюються в нас із Чорним континентом. Для сміху африканця грає загримований білий актор. Розважають глядачів також вигадані або перекручені візуальні та мовні деталі

Про це для "Тижня" пише Едвард Лукас, повідомляє UAINFO.org.

Фільм із таким сюжетом має такі самі шанси на успіх, як "Тентен у Конго" ("Tintin au Congo", серія коміксів, які виходили в 1930–1931-му і які згодом критикували за расизм. – Ред.). Інша річ, якщо замінити Африку на Казахстан. Адже саме таким є задум фільмів "Борат" ("Borat", 2006 і "Borat Subsequent Moviefilm", 2020) Саші Барона Коена – друга частина вийшла нещодавно.

Ідея полягає в тому, що сексизм, расизм і легковірність його персонажа – казахського журналіста, що набув усіх цих звичок на своїй далекій батьківщині – смішно віддзеркалюють неотесані американці, яких він зустрічає. Непорозуміння й хибні уявлення, якими рясніють його сповнені пригод подорожі, також курйозні.

Утім основою гумору є немислимий орієнталізм: по суті расизм. Весна Ґолдсворті – викладачка Ексетерського університету, яка народилася в колишній Югославії – зазначає, що Боратів Казахстан є "зручним" прапором, що втілює "суміш східноєвропейських стереотипів". За її словами, цей регіон – "останній осередок для почуття зверхності, якої вже більше ніде застосувати". 

Читайте також: Україна як пустеля: звільнитися від орієнталістського міфу

Деякі жарти цілком виправдані. Доцільно було висміювати комуністичні абсурдності, лицемірства й незграбну помпезність: виведення цих слабкостей на поверхню обмежувало їх і пришвидшувало їх викорінення. Неврози й особливості повсякденного життя за умов диктатури також були смішними. Коли я в 1980-х роках жив у Східній Європі, то зачитувався книжками Бредбері із сумішшю провини й задоволення.

У насмішках легко знехтувати тим фактом, що Схід Європи не без причини став відсталим та ізольованим. Він прийняв на себе левову частку бойових дій в обох світових війнах. Коли Західна Європа після 1945 року насолоджувалася десятиліттями демократії та процвітання, країни, поневолені радянською імперією, зазнали іноземної окупації та були відрізані від решти світу, а тим часом колоніальна цензура розчавлювала їхню культуру й догми централізованого планування придушували їхню економіку.

Кепкувати із колишніх в’язнів комуністичної тюрми через їхню відсталість – майже як кепкувати із незграбних манер і немодного одягу жертв кораблетрощі. Навіть зараз 400 млн осіб, що живуть у цих "далеких країнах, про які ми нічого не знаємо" (так Невілл Чемберлен відмахнувся від Чехословаччини 1938 року), досі відчувають у своєму житті відгомін десятиліть однопартійного правління, корупції та шахрайства, що пустили коріння на руїнах імперії.

Саша Барон Коен запевняє, що його справжньою мішенню є забобони. Йому легко казати з його вельми привілейованої позиції. Казахи беззахисні. Більшість людей не знайдуть їхньої країни (із населенням 18 млн, багатої на енергоресурси й незалежної з 1991 року) на мапі й не зможуть нічого про неї сказати. Так гидкий образ із фільму стане єдиним орієнтиром. 

Образи нагромаджуються на травми. Змальовуючи країну як брудний свинарник у стилі "Монті Пайтон", творці фільму насправді фільмували його в Румунії. Боратова гадана розмовна казахська насправді є сумішшю івриту й ламаної польської. Стародавня прекрасна кирилиця, що перебуває в основі казахської (а також російської) мови, для комічного ефекту подана як ахінея. Навіть у побіжній примітці про те, що зображення Казахстану повністю вигадане, назву країни написано хибно. Спробуй запротестувати щодо цього (як зробили казахські можновладці 2006 року – безрезультатно й заплативши дорогу ціну) – і відразу заробиш ярлик людини без почуття гумору.

Читайте також: Як з українців "хохлів" робили, або "Україна очима російської літератури"

Нам, британцям, усе це важко осягнути. Наша країна, мова й література тішаться куленепробивним визнанням. Та уявіть, якби зовнішній світ не знав про нас нічого, крім образів із комедії "Маленька Британія" ("Little Britain", 2003–2006) – і вважав їх правдивими.

Ґаухар Нуртас, казахська емігрантка й режисерка, каже: "У мене таке враження, наче хулігани загнали мене в куток і змушують цим насолоджуватися". У годинному відеозаписі на ютубі вона й інші казахи, які мешкають за кордоном, розповідають про знущання й дискримінацію, пережиті після виходу першого фільму "Борат". 

У Великій Британії не дуже-то смішно те, що казахські олігархи влізають у нашу фінансову систему й намагаються закрити рота таким критикам як Том Бурґіс – журналістові, що розслідує їхні оборудки в новій книжці "Клептопія" ("Kleptopia", 2020) – за допомогою юридичних та інших залякувань, зокрема стеження. Інший активіст Ерден Зікібай зазначає, що внутрішні проблеми казахів – не привід для сміху. Геополітичне лихо країни, затисненої між занепалою Російською імперією і Китаєм, що стрімко зростає, має похмурий вигляд.

Фільм починається з того, що Борат розбиває каміння у виправній колонії (покарання, яке він нібито отримав за фурор, спричинений першим фільмом). Цей жарт навряд чи оцінять журналісти, опозиційні політики й активісти профспілок, що зазнали репресій жахливого й безжального казахського режиму. Ще менше підстав для сміху матимуть казахи уйгурського походження, які скніють у цілком реальних китайських концтаборах на своїй окупованій батьківщині, розташованій по сусідству

Можливо, наступним об’єктом для кепкувань Саша Барон Коен обере Комуністичну партію Китаю. Чи це надто ризиковано?

Підписуйся на сторінки UAINFO у Facebook, Twitter і YouTube