MENU

Україна та НАТО-2030: чого чекати Києву від оновленої стратегії Альянсу

209 1

Рік тому лідери країн-членів НАТО доручили генеральному секретарю Єнсу Столтенбергу прицільно зайнятися підготовкою стратегії Альянсу до 2030 року.

Про це для ЄвроПравди пише Альона Гетьманчук, повідомляє UAINFO.org.

За підготовку візійного документа, який може стати основою нової Стратегічної концепції Альянсу, взялися високопоставлені експерти з країн-членів НАТО, переважно колишні високопосадовці, а очолили їх колишній заступник держсекретаря США Вес Мітчелл та ексміністр оборони Німеччини Томас де Мезьєр. 

І от нарешті Альянс оприлюднив ці напрацювання. Тож спробуємо розібратися,

як у НАТО бачать своє майбутнє, а головне, що враховано в цьому документі з точки зору євроатлантичних амбіцій України.

По-перше, дуже чітко зафіксована зміна зовнішнього безпекового середовища, в якому оперує та оперуватиме НАТО до 2030 року.

На відміну від Стратегічної концепції Альянсу від 2010 року, де лише двічі згадувалися Україна та Грузія, а про партнерство з РФ – 13 разів, у цьому документі Росію чітко ідентифікують як загрозу. Понад те – як найбільшу військову загрозу в євроатлантичному просторі. 

Є також дуже чітка кваліфікація дій Росії у вигляді не лише неодноразових згадок про незаконну анексію Криму, але й про "вторгнення та окупацію частини Східної України".

Є зафіксоване розуміння не лише військових, але й гібридних загроз, і важливості адекватного реагування на них. Є пункт про неможливість повернення до business as usual з Росією. Є відображене на папері усвідомлення, що Росія намагається блокувати рух до НАТО тих країн, які прагнуть до нього вступити.

Є навіть згадка про порушення Росією безпекових запевнень, передбачених Будапештським меморандумом (зазвичай про цей меморандум говорять українці, західні партнери воліють самі не порушувати це питання).

По-друге, в оприлюдненому документі є чітко підтверджена політика відкритих дверей – інша ключова рекомендація, яку різними каналами надсилали до представників робочої групи з Києва та Тбілісі.

Також є важливим заклик до НАТО залишатися відданим рішенням Бухарестського саміту, в декларації якого, нагадаю, чітко і без жодних передумов йдеться про те, що Україна та Грузія будуть членами Альянсу.

По-третє, є пункт про неприпустимість того, щоб окремі країни-члени підривали роботу Альянсу, вносячи в його порядок денний політично вмотивовані зовнішні питання.

Хоча напряму Угорщина та її вже кількарічні спроби блокувати Комісію Україна-НАТО не згадуються, однак між рядків читається саме це.

Тим більше, що співголова робочої групи Вес Мітчелл за часів свого перебування на посаді заступника держсекретаря США багато уваги приділяв вирішенню цього питання, виступав своєрідним фасилітатором між Києвом та Будапештом.

Що викликає питання або ж чого відверто бракує в документі?

Хоча Росія чітко і неодноразово визнається як загроза, у відповідь на цю загрозу пропонується все той же підхід у стилі 2D – deterrence (стримування) і dialog (діалог). Підхід старий і перевірений не тільки Альянсом, але й його окремими членами (США зокрема), однак наскільки він є ефективним у нинішніх реаліях?

Читайте також: Угорщина поскаржилась на Україну в НАТО: генсек Альянсу відреагував

Так само, враховуючи масштаб та різноманітність гібридних загроз, наскільки релевантною залишається славнозвісна стаття 5 Північноатлантичного договору як безпекова гарантія, яка передбачає "мушкетерський" принцип захисту в разі саме збройної атаки (armed attack) на одного чи більше членів НАТО?

Крім того, напрошується висновок, що суттєво вищий рівень усвідомлення загрози, яку представляє Росія, автоматично не трансформується у вищий рівень сприйняття ідеї членства України та Грузії в Альянсі.

Це помітно, зокрема, у відсутності окремої згадки про План дій щодо членства як наступний логічний крок на шляху до НАТО. 

Очевидно, вживання цієї абревіатури в публічному документі не знайшло консенсусу серед членів робочої групи, до якої, потрібно зазначити, увійшли й окремі поборники перезавантаження відносин своїх країн з Росією.

Читайте також: Украина может стать главным союзником НАТО, ей повезло с победой Байдена – Пионтковский

Це при тому, що є згадка про Бухарестську декларацію, в якій ПДЧ фігурує як наступний логічний крок до членства в Альянсі. А у рекомендації, котра стосується реалізації політики відкритих дверей, йдеться про те, що "НАТО має розширити свою допомогу для партнерів, які задекларували прагнення приєднатися до Альянсу, допомогти розробити інструменти та реалізувати реформи, потрібні для виконання критеріїв членства, працюючи пліч-о-пліч з політичними, військовими, цивільними та адміністративними структурами партнерів".

Це ж не тільки у автора цих рядків складається враження, що у цій рекомендації де-факто йдеться про ПДЧ, але його просто не називають "на ім'я"?

Ну і нарешті, забракло відповідної згадки про необхідність посилення присутності НАТО в регіоні Чорного моря.

А разом – визнання України та Грузії як інтегральних складових безпеки цього регіону. 

Подейкують, що проти "чорноморських" формулювань виступила сусідня з Україною країна, яка, виглядає так, не дуже хотіла б посилення ролі НАТО у Чорному морі. Це при тому, що в інтересах самого НАТО, аби його присутність у Чорному морі була співмірна присутності в Балтійському морі, аби таким чином позбутися прогалин в обороні східного флангу.

А так документ досить непоганий.

В України ще є час попрацювати над адвокацією деяких формулювань та позицій до моменту підготовки власне оновленої Стратегічної концепції.

Буде складно, але ж нам не звикати.

Підписуйся на сторінки UAINFO у FacebookTwitter і YouTube

UAINFO


Повідомити про помилку - Виділіть орфографічну помилку мишею і натисніть Ctrl + Enter

Сподобався матеріал? Сміливо поділися
ним в соцмережах через ці кнопки

Інші новини по темі


Правила коментування ! »  
Комментарии для сайта Cackle

Новини