Президент України Володимир Зеленський — як і практично кожен українець, який має можливість виступити перед офіційними особами США та Європи, — благає про захист від російської артилерії, крилатих ракет та бомб, пише The Washington Post, повідомляє ZN.UA, інформує UAINFO.org. 

Після того, як у середу росіяни обстріляли (безладно чи навмисно) пологовий будинок у Маріуполі, Зеленський повторив свою вимогу, щоб НАТО встановило безполітну зону над Україною. «Скільки ще світ буде спільником, який ігнорує терор?» — спитав він у Твіттері. «Негайно закрийте небо!» Але офіційні особи США та НАТО рішуче відхилили це прохання, стверджуючи, що існує надто великий ризик того, що вона може спровокувати війну між Росією та НАТО. З тих самих причин Вашингтон відхилив пропозицію Польщі надати Україні винищувачі МиГ радянської епохи через американську авіабазу в Рамштайні, Німеччина.

Заведено вважати, що Сполучені Штати та інші союзники по НАТО можуть постачати смертоносну зброю, таку як ракети «Джавелін» і «Стінгер», для спалювання танків і літаків, уникаючи при цьому ескалації прямої війни з Росією (військова доктрина якої передбачає нижчий, ніж у НАТО, поріг для використання ядерної зброї). За неофіційними правилами, виробленими за часів холодної війни, така опосередкована війна вважається допустимою, а будь-яке пряме зіткнення, наприклад, між винищувачем НАТО та російським літаком, заборонено. Відхиливши пропозицію Польщі, союзники США та НАТО також вирішили, що надання літаків Україні з території НАТО було б надто ризикованим.

Але логіка такої позиції незрозуміла. Росія повністю усвідомлює, що смертоносна зброя, надана державами НАТО, використовується для знищення російських військ та знищення їхньої техніки, причому в деяких випадках досить ефективно. І ця зброя перетинає кордони з країн НАТО до України, як і будь-які нові постачання літаків. Президент Росії Владімір Путін не відреагував на ці поставки зброї так, начебто Сполучені Штати прямо вступали у війну, хоча, за консервативними оцінками офіційних осіб Пентагону, вже загинуло щонайменше 3000 російських військовослужбовців. На додаток, Путін і його радники мають свої причини не вступати у війну з сильнішим у військовому відношенні НАТО. Це говорить про те, що є можливість зробити більше, щоб допомогти Україні — і швидше закінчити війну глухим кутом або відступом Росії.

Читайте також: "Путін набрид". Силовики РФ навмисно не говорили диктатору про перспективу провалу війни в Україні – експерт

З 2014 року, коли Росія анексувала Крим та вторглася до східної частини Донбасу, Сполучені Штати надали Україні військову допомогу на суму понад 2,5 мільярда доларів. Початкова причина відправлення оборонних систем (таких як протимінометні радари) та смертоносної зброї (Джавеліни і, зовсім недавно, Стінгери) полягала в тому, що вони давали Україні шанс боротися на Донбасі та чинили тиск на Кремль у вигляді російських втрат, але не формували ризику більш широкої війни, бо вони не змінили воєнного балансу на користь України. Ідея полягала у тому, щоб утримати Путіна від повторного нападу. Але тепер, коли він вдерся в Україну з кількох напрямків і використовує російську військову стратегію з Чечні та Сирії, оточує міста і бомбардує їх, розрахунок змінився. Наданої нами зброї недостатньо для захисту міст і селищ, що зазнають щоденних бомбардувань з повітря. Українцям потрібна найкраща протиповітряна оборона — або більше зенітного обладнання, як-от британська ракета Starstreak, або більше винищувачів. Постачання такої зброї не змінить загальний баланс військової сили — і тому не має розглядатися як ескалація — але врятує життя.

Нам потрібно скласти власну думку про те, що вважати ескалацією, а що є розумним кроком для допомоги українцям, а не покладатися на Путіна у цих питаннях. Адже він уже стверджував, що економічні санкції рівносильні «оголошенню війни» (і поки що не відповів так, як ніби вірив у це). І при розгляді питання про те, чи крок НАТО буде «провокаційним», важливо пам'ятати, що Путін усе це спровокував — він вирішив розпочати цю невиправдану війну проти України.

Зрештою, ми маємо зважити небезпеку ескалації з тим, що поставлено на карту: реальна можливість — з огляду на жорстокий характер війни досі — різанини мирних жителів, яка може піднятися до рівня геноциду. І ми маємо зіставити ці небезпеки з тим, що Організація Об'єднаних Націй називає «відповідальність за захист». У той час як допомога Україні пережити тиск Росії пов'язана з певними ризиками, існує також небезпека того, що експансіоністська агресія Путіна залишиться безконтрольною. Якщо він побачить, що НАТО сидітиме склавши руки і дозволить йому захопити Україну, він, швидше за все, розвернеться у бік сусідніх колишніх радянських республік, які не входять до альянсу, таких як Молдова та Грузія (в які він уже одного разу вдерся у 2008 році).

Деякі варіанти явно все ще дуже ризиковані. Військова безпольотна зона на всій території України або в спірних регіонах справді призведе до ескалації ситуації: це вимагатиме нейтралізації будь-яких потенційних загроз на землі, включаючи радіолокаційні установки та засоби ППО, та в повітрі через встановлені обмеження. Тому це, ймовірно, призведе до конфлікту з російськими військовими частинами, зокрема, можливо, з тими, що базуються в Росії чи Білорусії.

Більш виважена відповідь, яку я та 26 інших фахівців із зовнішньої політики нещодавно запропонували у відкритому листі адміністрації Байдена, включав би гуманітарні безпольотні зони. Вони ґрунтуватимуться на домовленостях між Україною та Росією щодо створення безпечних коридорів, які дозволяють цивільним особам залишати місця бойових дій. Росії доведеться допустити літаки НАТО для того, щоб у цих коридорах не було атак. (Росія вже пообіцяла, що атак не буде.) Враховуючи загальний характер та обмеженість цілей, такий план не вимагатиме знищення російських радарів та засобів ППО на землі. НАТО недвозначно дало б зрозуміти, що не має наміру атакувати, якщо тільки цивільне населення не наражається на небезпеку.

Росія, на жаль, вже порушила діючі домовленості про гуманітарно-коридорні відносини — обстрілявши, за даними МЗС України, шлях евакуації з Маріуполя. Якщо Росії не можна довіряти співробітництво з гуманітарної безпольотної зони або якщо вона категорично відкидає цю ідею, то НАТО може зважити, чи виправдовує відповідальність щодо захисту цивільних осіб у цьому вузькому випадку запровадження обмеженої безпечної зони в односторонньому порядку. Це був би набагато складніший виклик.

Читайте також: Крах буде раптовим і катастрофічним. Американський філософ Фукуяма — про те, що чекає Росію на війні проти України та що зробить Китай 

Крім гуманітарних коридорів, є інші варіанти ослаблення панування Росії у повітрі. Авіація США та НАТО, а також наші групи у регіоні можуть заглушити російський зв'язок. Ми можемо надавати розвідувальні дані в режимі реального часу, а наші сили спеціальних операцій можуть давати поради українським військовим про те, як краще організувати та проводити їхні операції опору. Кібероператори можуть далеко допомагати Україні з різних країн.

Ніхто не хоче розпалювати ще більшу війну; ніхто не хоче, щоб ядерний альянс НАТО боровся з ядерною Російською Федерацією. Але не відбувається автоматичної ескалації від одного російського літака, збитого винищувачем НАТО до повномасштабної війни, не кажучи вже про застосування тактичної чи стратегічної ядерної зброї. (У 2015 році, щоправда, за зовсім інших обставин Туреччина, член НАТО, збила російський літак, який надто довго залишався в повітряному просторі Туреччини; російський літак здійснював бойові вильоти над Сирією. Контратака не проводилася.) Цей розрахунок, за загальним визнанням, заснований на припущенні, що Путін певною мірою раціональний персонаж. Але наша віра в те, що він не почне Третьої світової війни через загибель російських від ракет «Стінгер» американського виробництва, заснована на тому ж припущенні.

Публічно вагаючись з приводу надання винищувачів і відразу відкидаючи навіть обмежені гуманітарні безпольотні зони, ми встановлюємо для себе непотрібні обмеження і підкоряємося Путіну, тоді як російська армія безжально вбиває українських мирних жителів. Ми повинні пам'ятати, що кожного разу, коли Путін утримує нас від силової протидії йому, небезпека того, що він продовжуватиме заходити занадто далеко, тільки зростає. Ми повинні бути готові піти на певний ризик зараз, щоб урятувати людські життя. Ми могли б також уберегти себе від ще більшого ризику — і жертв — пізніше.

Підписуйся на сторінки UAINFO у Facebook, Twitter і YouTube