Перемога Революції Гідності від лютого 2014 року й дотепер збагачує мову новими термінами. Втім збагачення — не зовсім те визначення, коли йдеться про справді важкі для вимови й перекладу бодай на англійську слова. Як ось декомунізація, деленінізація, депушкінізація, деколонізація тощо. Законопроект про деколонізацію гуманітарної сфери України зареєстровано ще на початку вересня, пише для НВ письменник Андрій Кокотюха, інформує UAINFO.org

Переважна більшість його ініціаторів відносить себе до націонал-демократичного політичного й світоглядного табору. І з ними дотепер дискутують, що саме вважати деколонізацією. Тобто, якого колоніального минулого українці мають позбутися як у публічному просторі, що простіше, так і в своїх головах — що значно складніше.

Уважно стежачи за ходом дискусії як на медійних майданчиках, так і в соцмережах, згадую один картярський фокус. Точніше — шулерський трюк, один із небагатьох, успішно опанованих мною в підлітковому віці. Я тримаю за спиною колоду карт, яку перед тим сам перетасував. Моя задача — витягнути карту, яку озвучить мій опонент. Причому я готовий витягнути її з того разу, з якого мені скажуть: хоч із першого, хоч із десятого. Мені завжди це вдається, бо загадана карта — внизу колоди. Тасуючи, я повинен непомітно піддивитися її. А далі морочити голову присутнім, змушуючи їх загадати потрібну мені карту.

Спершу борців за деколонізацію запитують, чи торкнеться дія закону спадщини австрійської, польської, румунської, чеської, угорської — адже в різний час різні території України були в складі інших, крім російської, імперій та держав. Потім допитуються, чим австрійська колоніальна спадщина краща, ніж російська. Тобто, змушують ініціаторів оцінювати колонізаторів та робити вибір: ось ця колонізація була кращою, ніж ось ця. Погодьтеся, вже невигідне становище.

Читайте також: Російська мова як сокира для знищення усіх, хто не сприймає "руSSкий мір"

Нарешті деколонізатори таки виходять на головну задачу: позбавити Україну та українців спадщини двох імперій — російської та радянської, що по суті майже одне й те саме. Хіба що радянська імперія розширилася за рахунок українського Заходу, на який Росія царська політичного впливу не мала. Звідси знову починається, як кажуть професійні картярі, мухльож — у форматі розмов про свою історію, від якої ми не повинні відмовлятися.

В один ряд ставляться Суворов, який брав українське місто Ізмаїл, російська імператриця Катерина II, яка нібито заснувала українське місто Одесу, російський поет Пушкін, який ніколи не був у Європі — зате українські землі собою помітив. Ще й згадував у творах Полтаву та Білу Церкву. А заразом підприємці-меценати — Терещенки, Семеренки, Ханенки ніколи не конфліктували з російською царською владою. І навряд мали щось проти Суворова чи Катерини, яка зруйнувала Запорізьку Січ. Поруч митці — чимало українських акторів, письменників, художників царської доби розмовляли лише російською і не надто переймалися колоніальним статусом, а чимало їхніх колег доби радянської були членами Комуністичної партії.

Коли ж удається виборсатися з цих історичних тенет, розкласти спадок по поличках та чітко визначитися з пріоритетами, опоненти виймають із рукава того самого п’ятого туза: звинувачують деколонізаторів гуманітарного простору в більшовизмі. Дослівно це звучить так: ви боретеся з російською пропагандою і русским миром методами, які застосовували російські більшовики для встановлення русского мира. І не лише більшовики — часом у цьому контексті згадують німецьких нацистів. Мовляв, вони, як і комуністи, теж перейменовували вулиці. Наприклад, у Запоріжжі, колишній Олександрівськ. Центральний проспект до початку радянсько-німецької війни був імені Леніна. Прийшли німці — відразу назвали іменем Гітлера. Хіба оці всі ваші ініціативи — не те саме?

Читайте також: Теорія "скрєп" проти України

Якщо не перебивати і мовчки слухати, можна почути й про руйнування пам’ятників. Ну правда, це ж більшовики скидали царську символіку, аби на її місце почепити свою. Пам’ятники царю кругом поміняли на монументи Леніну. А ви ж тепер кругом натулите як не Шевченка, то Бандеру з Шухевичем. Критикуєте російське — а самі дієте такими самими варварськими методами. Дійшло якось до того, що одна захисниця спільної історії знайшла всі пам’ятники Леніну в Європі й показала: ось, йдете в ЄС — а там Леніна не скидають, скульптури не ламають.

На подібні речі можна легко повестися. Ще задовго до реєстрації згаданого законопроекту Міністерство культури офіційно зайняло здебільшого нейтральну позицію щодо дерусифікації. Стримано порадивши не позбавлятися російської колоніальної спадщини варварськими методами, а діяти цивілізовано. Писати заяви, проводити експертизи, влаштовувати публічні обговорення в кожному окремому випадку. Гуманітарний простір України слід гуманізувати гуманно — така ось чиновницька тавтологія.

Для шулерів можна знайти відповідь: ворога треба бити його ж зброєю. Захоплену на фронті ворожу техніку наші воїни ремонтують і націлюють на колишніх власників. Але тут знову з рукава випаде козир гуманізму: росіяни все наше нищать, а ми давайте покажемо їм приклад цивілізованого ставлення до минулого. Чим б'ється така карта і чи є на неї джокер узагалі? Звичайно, що є.

Російські, а особливо — російські радянські колонізатори активно й рясно мітили територію як у публічному, міському, візуальному, так і в гуманітарному, культурному, інформаційному просторах. Ці мітки, ці маркери — не спадок, а сміття. Рівноцінне тому, яке залишають по собі нинішні російські окупанти і яке фотографують наші бійці на звільнених територіях. Нема жодних дискусій щодо прибирання. Нема аргументів на користь загидженого російською присутністю простору.

Так само не повинно бути аргументів, чому російська присутність у будь-якому вигляді, наприклад — у вигляді одеського монумента Катерині, — має лишитися в просторі міста, топоніміці тощо. Йдеться не про знищення пам’яті. Навпаки, мова про розставлення щодо цієї пам’яті правильних, питомо українських акцентів. Негативному російському аргументовано протиставляється позитивне українське та європейське. Слід шукати в минулому більше західних, ніж російських слідів. А як прибрати столітнє, як не більшої давності російське сміття з міст та голів, то далі розвиток буде легшим. Принаймні, для покоління, народженого в ці важкі для нашої країни дні.

Підписуйся на сторінки UAINFO Facebook, Telegram, Twitter, YouTube