Чим раніше до моїх улюблених співгромадян прийде розуміння, що війна не виграється дивом, а мантра про "два-три тижні" просто чудова психологічна допомога, а не незаперечна істина, тим краще.

Нинішня війна явно стає тривалим конфліктом. Не замороженим, боронь Бог, як у 14-му, а саме тривалим. Війною на виснаження, де перемога залежить не від успіху кавалерійських наскоків, я від ресурсів (людських, технічних, фінансових), які воюючі сторони зуміють мобілізувати для перемоги.

Таку думку на власній сторінці у Facebook висловив письменник, блогер та волонтер Ян Валетов, інформує UAINFO.org.

Гра в довгу, де на боці України грають провідні економіки світу, сучасні озброєння та армія, що захищає своїх близьких та свої міста.

Це не привід для шапкозакидання - противник сильний, численний, озброєний, нехай не за останнім словом техніки, але досить добре, щоб продовжувати вбивати. Але з мотивацією загарбників, яку російські ЗМІ із сумнівною ефективністю намагаються трансформувати у мотивацію захисника.

Дива, звичайно, трапляються, але ІМХО не варто їх робити частиною оперативного плану.

Росіяни добровільно здаватися не збираються, від почуття провини не страждають і революції влаштовувати не збираються. Мені смішно чути порівняння процесу розпаду СРСР із процесами в сучасній РФ. У всіх є руки-ноги-голова, але це не робить людей однаковими. Історичні аналогії, скоріше, слід шукати між РФ і гітлерівською Німеччиною - тут набагато більше загальних рис і процесів.

Згадайте, як була переможена Німеччина. Захоплення територій, розподіл на зони окупації, денацифікація протягом кількох поколінь, демілітаризація, економічні реформи та допомога. Порівняйте можливості тодішніх союзників із нинішніми можливостями союзників для реформування Росії. І ви зрозумієте, що військову поразку, завдану Німеччині 1945 року, неможливо повторити з Росією 2023 року.

Я не сумніваюся, що перемога можлива, а говорю про те, що її конфігурація, за всіх подібностей путінського і гітлерівського режиму, буде геть іншою.

Ні денацифікація, ні демілітаризація неможливі без окупації територій після воєнної поразки.

Окупація території РФ? Ви серйозно?))) Як? Якими силами? Якою кількістю військ? 

Путін розраховував на окупацію України за допомогою внутрішніх колаборантів. І як? Вийшло?

Чому ж ми намагаємося міркувати про РФ, де 75% підтримують цю війну, у тій самій парадигмі? Come on!

Давайте подивимося тверезо.

Деокупація української території - це складне військово-політичне завдання і його вже можна вважати величезною перемогою.

Якщо це буде зроблено, то завдання номер два – це не допустити повторного вторгнення. А те, що росіяни прагнутимуть реваншу, особисто для мене очевидно.

Як домогтися безпеки? Ну аж ніяк не окупацією російських територій і не спробами їх перевиховати.)

Мілітаризація України, участь у військових союзах (особливо, і не треба сміятися, це безглуздо – в Альянсі), економічна та політична інтеграція в ЄС. Побудова потужної системи ПРО-ППО, відродження ракетної промисловості та оснащення армії ракетами середнього та далекого радіусу дії українського виробництва із звичайними боєголовками. Флот (але не в монструозній конфігурації) з бойових кораблів та морських безпілотників. Система мобілізації резервістів, що дозволяє протягом кількох годин зібрати боєздатні частини ТРО на допомогу професійній армії.

І не чекати ні на революції, ні на чудеса. Росія не розчиниться, не розвалиться, не переїде. Вона буде поруч - зла, агресивна і завжди досить сильна для того, щоб почати грабувати, вбивати та ґвалтувати.

Ось із цим треба погодитись і будувати подальші плани на майбутнє, спираючись на постійний економічний тиск на ворога та свої (+союзні) сили для самооборони.

А там – побачимо. Дива, звичайно ж, трапляються. Але для цього треба багато і цілеспрямовано їх готувати.)

Підписуйся на сторінки UAINFO Facebook, Telegram, Twitter, YouTube