Видання Washington Post у нещодавній великій публікації стверджує, що прагнення України відновити свій контроль над Кримом, як і прагнення Росії зберегти окупацію Кримського півострова, перетворює завдання припинення війни між двома країнами на фактично нерозв’язне.

«Непохитні претензії на Крим ілюструють нерозв’язність конфлікту, і важко уявити, що боротьбу за півострів буде вирішено без подальшого кровопролиття», — зазначає оглядач газети Франческа Абель. І з її підходом, мабуть, могли б погодитися й інші автори текстів у відомих західних виданнях, які замислюються над питанням: можливо, відмова України від Криму чи, принаймні, готовність відкласти вирішення проблеми окупації півострова в довгу скриньку, дозволять зупинити війну, — пише Віталій Портніков для Крим.Реалії, інформує UAINFO.org.

Але це політична логіка, яка була зруйнована 24 лютого 2022 року і залишається тільки дивуватися, що ми знову до неї повертаємося. У нещодавній відповіді прессекретаря президента Росії Дмитра Пєскова на пропозицію президента Володимира Зеленського почати виведення російських військ з окупованих українських територій, прямо говориться, що Україна має зважати на нові реалії — а саме на те, що Донецька, Луганська, Запорізька та Херсонська області України тепер є територією Російської Федерації, Про Крим, як бачимо, прессекретар президента Росії навіть не згадує. Для нього, як і для його начальника Володимира Путіна, Крим давно «вирішене питання». Але, схоже, не лише Крим.

Читайте також: Андрусів: У кумира орків Суровікіна намічаються серйозні проблеми

До нападу Росії на Україну у 2022 році Крим можна було вважати «сакральною територією» для кремлівського режиму і винятком із правил російського менеджменту криз. Справді, ні до, ні після 2014 року Росія жодного разу не вдавалася до анексії чужих територій.

Навіть визнання у 2008 році незалежності грузинських автономій — Абхазії та Південної Осетії — було абсолютно новим підходом до взаємин із колишніми радянськими республіками та територіями, які оголосили про свій невизнаний суверенітет. До цього часу в Кремлі надавали перевагу неформальному характеру контактів із самопроголошеними республіками. Власне, з Придністров'ям такий рівень взаємин підтримується і зараз.

2014 продемонстрував, що Володимир Путін може піти і на анексію чужої території. Однак тоді він, та й багато хто і в Росії, і в Україні, і на Заході пояснював такий незвично агресивний підхід, який підриває саму суть міжнародного права, «сакральністю» Криму та особливим ставленням росіян до півострова — втім, варто визнати, що це особливе ставлення створювалося та підігрівалося російською пропагандою протягом десятиліть і навіть століть.

Читайте також: Військовий експерт – про те, як звільнятимуть Крим: "Півострову не пощастило, бої будуть всюди" 

Однак у Донецькій, Луганській, Херсонській чи Запорізькій області жодної «сакральності» вже не спостерігається. Кремль, певен, просто анексував те, що зміг окупувати — не більше. Якби були окуповані інші українські регіони, то й там було б проведено «референдуми», і ці території були б так само анексовані.

Тепер немає жодної «сакральності» Криму — це міф фактично нівельований наступними агресивними кроками Володимира Путіна. І тому, певен, не варто вважати, що саме Крим є перешкодою до завершення війни.

Перешкода до завершення війни, як бачимо, — агресивні плани Володимира Путіна та сама ідея анексії чужих територій. Будь-яких чужих територій, а не лише Криму.

Опубліковано з дозволу Радіо Свобода/Радіо Вільна Європа, 2101 Коннектикут авеню, Вашингтон 20036, США.

Підписуйся на сторінки UAINFO Facebook, Telegram, Twitter, YouTube