Пару тижнів тому в одній англомовній групі історичних фото виклали знімок людей, які сплять на ескалаторі метро в Лондоні під час авіанальотів.

Я необережно прокоментувала, що наразі майже всі мої друзі мають подібний досвід, пише на власній сторінці у Facebook Фуд-райтерка Марія Банько, інформує UAINFO.org.

Реакція була різною. Хтось ставив сумні смайлики і писав "Який жах!". Хтось просив "утриматися від політики" в історичній групі. Хтось не повірив та попросив пруфи.

І тільки одна людина поставила питання, яке могло б стати початком діалогу: "Цікаво, і що вони після цього йшли на роботу?".

Це просте питання досить емпатичне, бо його автор побачив щось більше, ніж емоційну бомбу швидкої дії: буденність, а відтак і реальність.

Відслідковую, як змінювалися правила ввічливості.

Рік тому кожен робочий лист починався з "Сподіваюся, ви у безпеці… Якщо можете працювати".

Восени після масових обстрілів, коли водночас летіло 50-100 ракет, писали: "Розуміємо ситуацію. Можемо перенести дедлайн на день, бережіть себе".

За останні тижні я почала забувати, як звучать ночі без вибухів, але абсолютно всі працюють 100% в штатному режимі.

Раніше після обстрілів мене брали дрижаки, зараз я не відчуваю нічого. Все зводиться до короткої переклички: "Гучно", "Йо*нуло так йо*нуло", "А такого ще не було".

Коли закриваєш меми, бачиш кількість постраждалих та фото пожеж.

Щоразу це міг бути твій балкон, твій будинок, твоє життя.

Це не пафос, це факт.

На самому початку вторгнення, десь 25 лютого 2022 року, я вперше прочитала пост про те, як на звук розрізняти загрозу з повітря.

Тоді у мене ще не було досвіду війни (маю на увазі досвіду війни цивільної людини, я нічого не знаю про досвід військових), тільки досвід втечі.

Я подумала, що ось - це ж такий поетичний образ.

"Смерть - не з Німеччини майстер", а старий вчитель музики, який все перетворює на слух.

Як добре, що я багато років нічого не пишу. Якою б смішною мені здалася естетизація буденного досвіду: розрізняти прильоти, ППО, збиття балістики, звуки дронів і збиття дронів.

Це не вартує ритму.

Людям, які нічого не знають про війну, я б хотіла розповісти так багато деталей, що не розповідаю нічого. І зависаю в мовчанні між тими, хто й так все розуміє, і тими, хто жодним чином не зрозуміє.

І в цьому мовчанні думаю про інші страшніші досвіди.

Досвіди, які я не можу осягнути так само, як якийсь любитель вінтажних фото з Алабами не зможе осягнути цей буденний момент, коли ти щодня робиш вибір: чай або кава, Нетфлікс або книжка, піти в підвал або залишитися посеред ночі в ліжку з вищою ймовірністю більше з нього не встати.

Вибір, який люди в Києві зробили за останній рік рівно 738 раз.

Підписуйся на сторінки UAINFO Facebook, Telegram, Twitter, YouTube