Звичайно ми розуміємо, що не просто так Олексія Резнікова зняли з цієї посади і під час такої гарячої фази війни

Чи відставка ця може вплинути на обороноздатність нашої країни. Очевидно, президент України Володимир Зеленський, розглядаючи можливість такого рішення, мабуть, все-таки оцей критерій мав у себе як орієнтир перед очима. Сподіваюся, що щонайменше це не повинно погіршити обороноздатність, а в кращому випадку це рішення сприятиме підвищенню обороноздатності держави, сприятиме кращому керівництву Міністерством оборони. Тому хотілося б вірити в те, що обґрунтування цього рішення, чи ті причини, які за ним стояли, насамперед переслідували мету зміцнення обороноздатності держави, пише для NV.ua співдиректор програм зовнішньої політики та міжнародної безпеки Центру Разумкова Олексій Мельник, інформує UAINFO.org 

Мабуть неправильно було приписувати заслуги лише Олексію Резнікову за той безпрецедентний успіх, який мала Україна на міжнародній арені в плані мобілізації міжнародної спільноти, допомоги, потім такі суто технічні моменти в координації цієї допомоги, переговорів. Є тут і його великий внесок, але при цьому його заслуги не дають індульгенції від відповідальності, яку він несе також як міністр за інші, не менш важливі сфери діяльності.

Ми всі пам’ятаємо про яйця по 17 гривень за штуку. Тобто це те, що асоціюється з прізвищем Олексія Резнікова. Тобто з одного боку це умовно Рамштайн, а з іншого боку яйця по 17 гривень. Його докази, його виправдання були абсолютно непереконливі. Я можу зрозуміти його, маючи власний досвід роботи в Міністерстві оборони. Я можу, скажімо, повірити в те, що міністр не контролює все. Тому що це кількасот тисяч людей. Він не може навіть контролювати всі департаменти на рівні керівників, які є. Але його заступники — це ті люди, які виконують делеговані ним функції. І коли він каже, що він не знав про те, що діються корупційні діяння в департаменті, наприклад, чи під керівництвом заступника, який відповідає за закупівлі — це трошки лукавство. Тому що в Міністерстві оборони є власні структури внутрішнього аудиту, внутрішнього контролю, які регулярно подають звіти, і ці звіти лягають на стіл Міністерства оборони. Якщо він не реагував на ці звіти, то тоді виникають підозри в тому, чи, можливо, його повноваження були обмежені не знаю ким, чи найгірше — це те, що він міг мати свій власний інтерес.

Але це лише гіпотези, і тому так, є підстави для таких підозр, але обвинувачувати його без відповідних результатів офіційного розслідування, без, тим більше, рішення суду, я думаю, що було б передчасно і не до кінця відповідально. Але те, що він, принаймні, має нести за це політичну відповідальність, то ця теза, на мій погляд, не може підлягати сумніву.

Якщо говорити про політичну відповідальність Резнікова, оскільки в аргументації президента про його рішення змінити міністра оборони не було сказано звинувачень на адресу вже ексміністра, то напрошується висновок, що це просто є крок до покращення змін у керівництві Міністерства оборони, а не як покарання його за те, що він допустив корупційні резонансні порушення в Міністерстві оборони. І відповідь буде отримана, я думаю, найближчим часом, — яку посаду займе Олексій Резніков. Тобто, якщо він буде призначений після цього, як багато говорить зараз, на посаду посла, то, вибачте, це така трошки дивна відповідальність.

Я хотів би, щоб мене правильно зрозуміли, тому що в моїх словах більше критики на адресу Олексія Резнікова прозвучало, ніж компліментів. От я хотів би сказати, що все-таки він зробив неймовірну роботу за цей час перебування на посаді, і його роботу не можна порівнювати з роботою жодного з міністрів. Але при тому, при всьому, навіть якщо його заступників дійсно йому, можна казати, нав’язують (тому що є політична сила, яка правляча політична партія чи коаліція, яка формує уряд, і потім до міністра додають заступників, і це зазвичай є предметом політичних домовленостей, це політика і не настільки чиста, але я не хотів би влазити не зовсім в свою сферу) і міністр не може обрати всіх собі заступників, та в нього є команда. А в цю команду не обов’язково входять його заступники. І, звичайно, якщо за його заступником стоїть якийсь дуже потужний покровитель, то тоді залишається міністру звертатися до арбітра. Арбітр — це, очевидно, перша особа держави, і кому приємно, коли до нього ходять скаржитися. Ситуація не настільки проста, як декому здається, що міністр може контролювати все в своєму відомстві. Ні, в нього є великі повноваження, але при цьому було б наївно казати, що він відповідає за все, що робиться в самому міністерстві. Він може контролювати все, що робиться в цьому міністерстві, але при цьому на ньому лежить відповідальність.

Новий міністр оборони однозначно отримає в спадщину ті ж самі проблеми. Але якщо говорити про можливості міністра вирішувати ці проблеми, то я вже згадував про те, що всередині самого міністерства є контрольно-ревізійне управління, є можливість міністра звертатися в антикорупційні органи, в судові органи, в прокуратуру, якщо ті порушення виявляються. І для цього є відповідні інструменти як в самому міністерстві. Так треба віддати належне ексміністру Олексію Резнікову — при ньому була створена громадська антикорупційна рада, куди залучені громадські активісти. І це той канал, до якого він може звертатися в разі, якщо він бачить, що офіційні канали не працюють. А вони у нас, м’яко кажучи, не завжди працюють, тому що, знову ж таки, хтось за кимось стоїть, і не обов’язково ця вертикаль інституційна працює так, як вона мала працювати в правовій державі. Але в Україні, на щастя, є доволі потужне громадянське суспільство, громадянські активісти. Як ми бачимо, професійні журналісти, розслідувачі, вони можуть помилятися, можуть щось перебільшувати, але для того є відповідні державні структури, які мають ці факти брати до уваги, негайно на них реагувати. Тобто є доволі багато альтернативних інструментів. Ключове питання, якщо новий міністр зацікавлений, щоб добитися, скажімо, близької до нульової толерантності до зловживання корупцією, то він має це робити, навіть якщо йому це в якийсь момент коштуватиме посади.

Тож де той баланс між прозорістю і тим, що має бути секретним, аби не крали мільярди на закупівлях. Такий баланс, звичайно, можливий, і не треба нам винаходити велосипед. Тому що коли ми говоримо про прозорість, то це не означає, що прозорість обмежується лише відкритим доступом — будь-хто, сидячи за комп’ютером, може зайти в базу даних і подивитися на державні закупівлі. Бо це один із варіантів, що не стосується якихось чутливих позицій. І це все, що не класифікується як товари військового призначення, чи товари подвійного призначення, має бути якраз в такому відкритому доступі. Але якщо говорити про прозорість не в такому спрощеному розумінні, то для цього існують державні інститути, для цього існує Верховна Рада, для цього існує комітет, для цього існують відповідні контролюючі органи, також державі. І там є люди, в яких є доступ до державної таємниці відповідного ступеня. Крім того, навіть якщо ми говоримо про депутатів, де доволі часто також були проблеми з тим, наскільки можна давати їм доступ до цієї інформації, особливо до широкомасштабного вторгнення, то, наприклад, також є практика створення комітетів при парламенті, в якій входять державні службовці, колишні працівники спецслужб, Міністерства оборони, які можуть виконувати ці функції, ну і Рахункова палата, як один із структурних підрозділів Верховної Ради. Тобто цю прозорість можна забезпечити без доступу до таємниці тим, кому цей доступ повинен бути закритий.

Які можуть бути допустимі розміри завищених цін на закупівлі для Міністерства оборони, для української армії. От є певні реперні точки, від яких можна відштовхуватись. Наприклад, є АЗС, на якій ціна бензину — діапазон в залежності від постачальника. І якщо там завищення йде більше, ніж на відсоток, який закладається як кредитування на тривале постачання (хоча теж там багато питань), тоді там негайно має ставитися, умовно кажучи, червоний прапорець. І цим мають займатися не лише громадські активісти антикорупційні, але саме ті, хто отримує за це зарплату. Теж саме стосується медикаментів. Якщо є якийсь факт завищення — якщо не з оптовими цінами, то, принаймні, з цінами в роздрібній торгівлі, то це вже точно має бути ознака для того, щоб бити тривогу і ставити незручні питання тим, хто ставив підпис під дозволом. Я думаю, достатньо знайдеться людей для того, щоб ставити такі незручні запитання.

Повну версію інтерв'ю з Олексієм Мельником слухайте на Радіо NV: