В березні 2022 року, американський психолог Ар'є Кругланські написав чудову статтю, в якій детально пояснив мотивацію агресивних дій Володимира Путіна. Ар'є опирається на той факт, що одним з головних чинників, який викликає в людей агресію, є втрата ними соціального статусу та приниження. Ми дуже чутливі до своєї позиції в суспільстві, отож втрачаючи колишній статус, прагнемо його поновити і агресія є одним із основних засобів для досягнення цієї мети. Іншими словами, відчуваючи приниження, люди можуть почати діяти агресивно, щоб відновити втрачені позиції, пише для доктор філософських наук, професор Університету Короля Данила Віталій Надурак, інформує UAINFO.org.

Так-от, Ар'є бачить головним мотивом дій Путіна приниження, яке той пережив після поразки Росії (в обличчі СРСР) у холодній війні та втрати нею однієї з домінуючих позицій у світі. Відповідно, його агресивні дії є спробою повернути собі втрачений статус.

З висновками американського дослідника важко не погодитись, адже Путін справді завжди мав ображений вигляд і при будь-якій нагоді нарікав на підступний Захід, який позбавив його країну колишньої величі. До речі, в одній зі своїх останніх робіт Кругланські разом з колегами пишуть, що той, хто втратив статус, може виявляти агресію як проти винуватця цієї втрати, так і проти іншої, слабшої особи, яка є зручним об'єктом для заміщеної агресії (таким чином, наприклад, деякі принижені чоловіки відновлюють відчуття значимості, знущаючись над дружиною чи дітьми). Останній факт також чудово «накладається» на поведінку Путіна, який попри свої амбіції, все ж усвідомлював, що не може мірятись силами із США та їхніми союзниками, тому вирішив знайти зручний (як він вважав) об'єкт для заміщеної агресії, яким виявилась Україна.

Попри захоплення роботою Кругланскі, я все ж не погоджуюся з висновком, який він зробив в одному зі своїх інтерв'ю у квітні 2022 року. Там вчений стверджував, що Путіну потрібно щось дати (наприклад, обіцянку не приймати Україну в НАТО), щоб «зберегти йому обличчя» і вгамувати агресію. Подібну думку, як відомо, поділяють чимало західних аналітиків і навіть лідерів деяких країн, за що періодично отримують критику від українців.

Мені здається, проблема в тому, що особи, які пропонують «дати щось» Путіну аби «зберегти йому обличчя» приписують російському диктаторові власне мислення. І справді, з точки зору звичайної людини така пропозиція має сенс, оскільки дає змогу, попри невдачі, зберегти певний статус. Але в даному випадку йдеться не про звичайну людину і тому ця логіка позбавлена будь-яких перспектив. Отож, давайте не будемо повторювати подібних помилок, і спробуємо поглянути на все, що трапилось, очима самого Путіна.

Отже, якщо його агресивні дії є спробою повернути собі втрачений статус, то логічним буде запитання, який саме статус прагне повернути російський президент. І ось тут криється джерело усіх проблем, адже він хоче здобути для Росії статус однієї з двох найсильніших держав світу, яким був СРСР на піку своєї могутності. Саме за цією позицією сумує Путін, тому й назвав крах Союзу найбільшою геополітичною катастрофою ХХ ст. І, погодьтесь, певною мірою його можна зрозуміти: бути однією з наймогутніших держав світу та опуститись до статусу рядової країни — тут є за чим шкодувати.

Натомість, що йому пропонують як компенсацію: відмову від членства України в НАТО, певні території нашої держави, гарантії безпеки. Ви справді гадаєте йому цього вистачить? Людині, яка прагне керувати однією з наймогутніших країн світу, ці пропозиції мали б видаватись просто принизливими. Навіть контроль над всією Україною, як би на це дехто не сподівався, не вгамує його амбіцій. Україна стала просто підміною справжнього об'єкта його агресії - колективного Заходу в обличчі США та їхніх союзників. Саме їх він відверто звинувачує у своєму приниженні, але оскільки усвідомлює неможливість прямого протистояння, то відігрується на Україні, яка стала об'єктом для «скидання» його агресії.

До речі, дослідники зауважують, що повернути собі втрачений після приниження статус можна й без агресії. Для цього існують альтернативні можливості, як-от, саморозвиток та нові здобутки, які можуть допомогти підвищити позицій в соціальній ієрархії. В Путіна така можливість була: Росія зростала економічно і з допомогою різних важелів впливала не тільки на оточуючі країни, але й на значну частину Європи та навіть деякі держави інших континентів. Зрештою, не забуваймо, що вона була членом Великої вісімки. Проте Путіна не цікавили такі альтернативи — він хотів повернути своїй країні минулу велич, тому й вирішив піти «ва банк». Людині, яка опинилась в статусі рядового, але мріяла стати генералом, запропонували одне зі звань молодшого офіцерського складу — така собі пропозиція для особи з амбіціями Путіна.

Тому, до речі, не повинні мати особливих ілюзій Китай, Індія та інші явні та приховані союзники Путіна, які вважають, що разом з ним створять нову коаліцію, яка колективно пануватиме у світі. Статус «одного з багатьох» Путіна не цікавить. Він хоче бути на вершині, а інших просто використовує для досягнення цієї мети. Залишитись має тільки один.

Отож, що у цій ситуації можна зробити? Чи готовий сьогодні хтось дати Путіну ту позицію в соціальній ієрархій світу, якої він прагне? Очевидно, що ні. Чи готовий він погодитись на менше? Швидше за все ні: він вже мав щось менше, проте відмовився від цього і зробив свою ставку — все або нічого. Іншими словами, те обличчя, яке дехто пропонує зберегти Путіну, йому не потрібне. Звичайно, для українців вище написане мало що змінює: вони йдуть шляхом фізичного знищення тих рук, якими Путін прагне ними керувати, і не мають ілюзій щодо дієвості інших методів. Деякі країни все ще намагаються бавитись з ним у психотерапію, сподіваючись якимось чином знайти рішення, яке б задовольнило його амбіції. Натомість сам Путін все більше стає схожим на бездарного артиста-невдаху, якого з ганьбою вигнали з талант-шоу та ще й надавали стусанів, а він всіма правдами та не правдами намагається все ж пролізти на сцену, гублячи по дорозі залишки своєї адекватності. Яким би не виявився фінал цієї історії, нестерпно важко усвідомлювати, що навіть у ХХІ столітті «мухи в голові» однієї особи все ще можуть приносити смерть і страждання мільйонам невинних людей.

Підписуйся на сторінки UAINFO Facebook, Telegram, Twitter, YouTube