Цей відрізок залізниці справедливо вважають найцікавішим і наймальовничішим залізничним серпантином в Україні.

Від станції Волосянка до Ужоцького перевалу напряму всього лиш 7,5 кілометрів, але залізниця описує тут S-подібну петлю довжиною 19 кілометрів, набираючи при цьому близько 400 метрів висоти. Побудована за часів Австро-Угорщини (початок 20 ст.) залізнична гілка, приваблює численними тунелями, віадуками, терасами, з яких відкриваються чудові краєвиди.

Вздовж самої залізниці (поруч з мостами і над тунелями включно, де прохід заборонено!) прокладено екостежку Ужанського національного природного парку. Бажаєте прогулятись?

Початок маркованого маршруту - на самому Ужоцькому перевалі. Це автомобільна дорога Львів - Самбір - Турка - Ужгород, за спиною у фотографа - наряд прикордонників, який проводить тут перевірку документів. Також тут беруть початок й інші маршрути нацпарку, тому для туристів працівниками УНПП на перевалі встановлено кілька інформаційних стендів. Нижче на фото видно пам'ятник часів Першої світової війни. Як виглядав Ужок і Ужоцький перевал, рекомендую поглянути на сайті «Замки і храми України».

Від перевалу йдемо в напрямку Закарпаття. Тут автомобільна і залізнична дороги розходяться в різні сторони. Шосейна дорога повертає вліво і стрімким серпантином спускається до села Ужок. Залізнична - вправо, траверсуючи хребет, що є лінією вододілу між Ужем та Сяном, прямує до залізничної станції Щербин.

Ми також повертаємо вправо, і ґрунтова дорога виводить нас на «оглядовий майданчик», анонсований на стендах УНПП.

При будівництві зони відпочинку жодне дерево не постраждало :)

Один із стендів нацпарку. Позначено всі більш-менш помітні вершини, які оточують Ужанську долину.

Йдемо далі - стежка в'ється вздовж схилу, над залізничною гілкою. Підрізаючи схил, дорога збирає з нього всю воду, тому постійно доводиться обходити калюжі.

Під залізничним насипом вода проходить через дренажні тунелі.

Проходимо через «стой, стрелять буду!» і опиняємось над тунелем. Охорони ніде не видно.

Трохи далі бачимо окоп для стрільби стоячи і нижній отвір дренажного тунелю.

Реверсний знімок. Через тунель, що на фото, воєнізована охорона проходить від даного посту до будиночку, де вони позмінно відпочивають. Дядьків з карабінами ми не фоткали, а попри їх будинок почали спускатись вниз, до села.

Спускаємось на триста метрів нижче, і знову опиняємось... над тією самою залізницею!

Це - нижня ділянка Ужанської петлі, видно середню (ближній план) і нижню (під горою) частини серпантину.

Повертаємо вліво, і починаємо спуск в напрямку величезного віадуку. Саме тут залізнична гілка, яка від самого Ужгороду плавно піднімалась вгору вздовж річки УЖ, робить крутий розворот на 180 градусів, і починає свій підйом на перевалу.

Наш бонус - майбутній чай з шипшини.

П'ємо пиво та годуємо собаку-відбираку. Через півгодини автобус забере нас до Ужгорода.

На жаль, цього разу не вдалось проїхатись по серпантину електричкою, на ділянці був ремонт контактної мережі.