Перший день прокату фільму «Вій» ознаменувався феєричним рекордом. Наступні дні довели, що збори можуть ошелешити масштабами. Як і більшість сучасних кін, «Вій» - багатожанровий. І вже перший трейлер не залишив сумнівів, що виробники пропонують візуально витончену за чіткістю і якістю картинку.

Найперше, команді слід подякувати за терплячість. Вони сім років вперто робили свою робою і за цей час тричі розпочинали майже з нуля, пояснюючи, що терміни для них нічого не означають. Головне - якість. І вони свого добилися.

Треба сказати чесно. Сім років пішов проектові на користь. Попри всі хи-хи страсті аж зашкалювали — люди чекали, що ж вони такого назнімають. Адже, за законами жанру, команда мала давно опустити руки і плакатися, чому у них нічого не вийшло.

А люди просто робили свою роботу. Їх перевага у тому, що зібралися такі, які знали, чого хочуть. Знали, що вони вміють. І, головне, знали собі ціну.

Вихід фільму на екрани 30 січня був карколомним. Збори першого дня у Росії — більше 2,5 млн. дол. Наступного дня  - майже 3,2 млн. дол. Глядач повірив! І ще до вікенду - найурожайнішого періоду для будь-якого кіно - зборам трохи бракувало до 6 млн. дол. І це на постсовковому просторі, де рівень недовіри до вітчизняного кіно продовжує домінувати. Людина швидше віддасть копійку за другорядне кіно з голлівудським лейблом, ніж за своє.

«Вій» видряпувався на екрани багато років, але без масованої підтримки телевізій. Наприклад, «Сталінград», «Легенда №17» і «Ялинки 3» виходили за мегапідтримки холдингу ВГТРК (Росія 1, Росія 2, Росія 24 і т.д.), «Найкращий фільм» проштовхував ТНТ і мегапопуляний на той час Comedy Club.

«Вій» увійшов на екрани по-римське - увірвався, ніби лев серед гладіаторів-кінокритиків, але під немислимі овації глядачів.

Наслідки цього мегаексперименту більш ніж феєричні. Від пліток, що «Вій» приречений через затягнутий час виробництва, потім перешіптувань, чи перевершить він на старті «Сталінград», бо до кінця вікенду йому давали 13 млн. баксів, і аж до того, що на повному серйозі почали сперечатися, чи переплюне «Вій» на старті прокату «Аватар».

На суботу збори становили понад 6 млн. дол. До кінця вікенду  - 17,5 млн. доларів. Отже, рубіж «Аватара» подолано. І це дані тільки з Росії. Без зборів у кінотеатрах СНД. А на місцях нерідко бувають непередбачувані результати. Наприклад, у Казахстані «Сталінград» у перший вікенд дав 530 тис. баксів, а «Ялинки 3» отримали 1,5 млн.

В Україні з нашими півтисячі залами, перефразовуючи одну давню совкову ідеологему, своя гордість. Відповідно, у глядачів інші критерії оцінювання, що вартує подивитися у кінотеатрі. Які, питаєте? Здається, це ще навіть не досліджували. Та навіть у таких напівсліпих умовах українське кіно існує. Несподівано, на тлі абсолютної недовіри українського телеглядача до свого кіно, раптом з'явився прекрасний результат: за три вікенди - 640 тис. дол. при кошторисі фільму 860 тис. дол.

Після появи фільму «Тіні незабутих предків» розвиток українського кіно повернувся у позитивний бік. Представники офіційної кіноіндустрії гіпнотично повторювали, що українці принципово не ходять на своє кіно, бо не люблять українського і україномовного. Та «малобюджетні» (собівартість навіть не мільйон) «Тіні незабутих предків» довели, що українці не ходять на фільми національного виробника не тому, що вони українські, а тому, що вони примітивно зроблені.

Українську кіногалузь в очах національного глядача демонізує важка адміністративна надбудова в цій галузі і непрофесіоналізм її учасників. Зауважу, що «Тіні незабутих предків» створені не за гроші, які виділяє держава на розвиток українського кіно (куди ідуть ті гроші - окрема бесіда, але там все зрозуміло, по якості картинки). «Тіні...» — то продукт приватних інвестицій. Цей фільм вистрелив, хоча на місцях не всі кінотеатри навіть хотіли брати його у прокат.

Як правило, вони мотивували бізнесовими ризиками, бо не впевнені, що глядачі підуть. В принципі логічно. Але досить людей з кіноіндустрії вважають, що це робилося, аби підтримувати міф, що українські фільми — геніальні, але тупі українці не хочуть їх дивитися. Доходило до того, що в окремих областях кінотеатри погоджувалися на поодинокі сеанси цього фільму тільки після колективних заяв глядачів  у дусі «люди, не дурійте, дайте нам подивитися український фільм».

Поза тим усім успіхи вже не поодиноких проектів на просторах СНД, де серед успішних числиться і наш фільм «Тіні незабутих предків», то приклади того, що наш глядач цікавиться своїм кіно, він на нього чекає і готовий за нього платити.