Світ балансує у русі. Будь-які відхилення – це запорука того ж руху. Природа любить асиметрію. Але деколи перекоси настільки стійкі та незмінні, що про рух уже не може бути мови. І результатом стають хвороби, застій, деградація. Це стосується і здоров’я, і духовної сфери, і суспільного життя. Психолог Тетяна Попелич радить просто придивитися до звичайних речей, які ми робимо в повсякденні.

Отже, в людини є права та ліва сторони, низ та верх. Усі ці умовні площини пречудово збалансовані, коли ми, наприклад, підгортаємо картоплю. Але в умовах міста дуже часто ці площини пасивні. Для нас вигадали стільки автоматів, зробивши нас пасивними, що просто гріх цим не скористатися. Всі ці машини заощаджують наш час.

А на що ми його витрачаємо? Ну, найчастіше на те, аби завмерти перед сенсорним екраном комп’ютера. Людина без руху накопичує в собі негативну енергію. Як наслідок, це роздратування, невдоволення, нарікання, образи. І вся ця енергія накопичується десь в одній зоні, а не розсіюється в організмі. І згодом маємо хвороби, які не можемо вхопити за хвіст. Бо не знаємо, звідки вони взялися.

Тому пані Тетяна радить хоч щось робити для себе, щоб бодай час від часу задіяти весь організм. Люди просто не можуть оцінити, наскільки це важливо, коли працює разом і ліва, і права частинка гуртом. Раніше все це було просто, як повітря. Прати одяг чи місити глину для саману, замішувати тісто власноруч або ж чавити виноград восени. Все це рухи, які приводять людину до абсолютної гармонії. Але, звісно, не на все життя, а тільки на деякий час. Тому повторювати їх треба часто. На сільському газдівстві таких вправ вистачає. Причому їх «асортимент» дуже багатий.

А от у місті такої змоги нема. І тому пані Тетяна закликає городян їздити на велосипеді, плавати у річці чи басейні, кататися на лижах, ковзанах. Ще більш потужним заняттям для врівноваження нашого балансу є їзда на коні. Люди навіть уявити не можуть, наскільки це могутня профілактика їхнього здоров’я. Адже такі рухи вчать основному, що ми маємо пізнати в цьому житті, – гармонії. І енергія протікає нами вільно, збагачуючи нас і відбираючи все зайве, відпрацьоване. Цей процес дуже нагадує дихання, коли ми вдихаємо порцію кисню, а видихаємо все вже непотрібне тілу.
Коли й на це не вистачає коштів, можна на вихідні з друзями пограти у волейбол. Або ж спробувати підтягнутися на перекладині. Звичайно, якщо немає глибоких порушень хребта. Коли вже навіть на це бракує часу, ви мусите щодня зробити кілька вправ. Щодня! Як мінімум, ви менше будете помічати недоліки інших. А як максимум, запустите програму самозцілення, коли організм все всередині лагодить сам. І не треба йому підказувати, що робити, бо він робить це вже мільйони років.

Це ж стосується і нашого духовного життя. Часто наша свідомість просто лінується, відпочиває чи байдуже спостерігає за подіями. Але буває, що ми її кидаємо, ніби на амбразуру, на якусь проблему. То в один, то в інший бік. І цей варіант ще не дуже поганий. Найчастіше ми просто готові кігтями вчепитися в якусь із проблем. Більше нічого для нас не існує. І цим ми теж створюємо ідеальне середовище для хвороби у своєму організмі. Вільного кругообігу енергії не відбувається. Вона накопичується десь у нирках, у печінці, у легенях, у кістках і там сидить.

Тому найдієвішим механізмом самозцілення є молитва. Коли ми звертаємося до центру, до осі. Пам’ятаєте, до чого нас закликають слова на Божественній літургії? «Всякую житейскую отложим печаль». Тобто відпустимо все, що нас непокоїть. І тоді запуститься та ж таки духовна програма самооздоровлення. Адже всередині кожного з нас живе така штука, як інтуїція. Коли ми позбудемося страхів, сумнівів, гніву, осуду, вона приведе нас до справжньої радості, яку ми самі здобути не зможемо.