Ініціативи та заяви, оприявлені впродовж останніх днів парламентаріями від Партії регіонів, змушують серйозно замислитися: що ж рухає і хто насправді керує цією ще недавно можновладною політичною силою України з ледь не півторамільйонним членством? Яку роль вона прагне відіграти (чи яку роль їй відводить хтось залаштунковий) у непростих процесах сьогодення?

От, скажімо, член фракції Партії регіонів Євген Мураєв зареєстрував днями у Верховній Раді проект постанови № 4399 про перенесення виборів Президента України на 7 грудня 2014 року. У відповідь лідер фракції Олександр Єфремов заявив журналістам, що це є особистою ініціативою депутата і не відображає позицію фракції. А далі він сказав: «Позиція фракції з цього питання буде визначена після з’їзду 22 березня. Якщо ми з’їзд проведемо, значить, ми приймемо рішення і щодо участі нашої політичної сили у виборах, і щодо кандидатів, які висуватимуться». Цікава річ: 22 лютого, коли у Раді голосувалася постанова щодо призначення позачергових виборів глави держави на 25 травня у зв’язку з самоусуненням Віктора Януковича від виконання своїх обов’язків, переважна більшість присутніх депутатів від Партії регіонів дружно проголосувала «за», а потім іще й гімн України співала разом з недавніми опозиціонерами. Невже ж тепер треба знову «визначати позицію з цього питання»? І як може член дисциплінованої фракції Партії регіонів раптом виступати з такою значущою ініціативою без відома своїх колег і фракційного керівництва? Бо ж сенс цього проекту дуже й дуже прозорий: залишити Україну без усенародно обраного глави держави та без беззастережно легітимної і цілісної вертикалі виконавчої влади аж до кінця поточного року; у чиїх це інтересах, легко вгадати з одного разу. Якби фракція Партії регіонів керувалася українськими національними інтересами, вона б мусила публічно засудити таку ініціативу і вимагати від депутата Мураєва її відкликання, погрожуючи виключенням. Але…

Але натомість ми чуємо інші вельми цікаві заяви «регіоналів». У Верховній Раді, коли обговорювалося звернення до ООН із закликом «негайно розглянути ситуацію, що склалася в Автономній Республіці Крим, у зв'язку з грубими порушеннями Російською Федерацією основоположних принципів міжнародного права» та із констатацією, що «Україна залишає за собою право звернутися до держав або регіональної системи колективної безпеки за допомогою з відновлення її суверенітету, територіальної цілісності і недоторканності», від імені фракції Партії регіонів виступив Сергій Тігіпко і заявив: «якщо ми проголосуємо за відповідну заяву до Організації Об’єднаних Націй, то є деякі висловлення там, які носять провокативний характер. Ми вважаємо, що такі звернення ми повинні голосувати після того, коли ми побачимо, що відбудеться в Криму. Тому сьогодні за таке звернення голосувати Партія регіонів не буде». Що ж там провокативне – твердження про агресивні дії Росії чи про право України звернутися за допомогою для відновлення територіальної цілісності держави? І що ще хочуть регіонали «побачити у Криму», чого вони прагнуть дочекатися? Масової різанини? Великої крові? Видається, що мав рацію недавній колега Тігіпка по фракції Анатолій Кінах, який наголосив: «Має принципове значення, щоб наша заява була прийнята до того, як на засіданні Ради Безпеки ООН, Асамблеї Організації Об’єднаних Націй будуть розглянуті відповідні резолюції… Пропонуємо у Верховній Раді максимально можливою кількістю голосів підтримати звернення до ООН». Але «регіонали» унеможливили підтримку звернення конституційною більшістю депутатів, що мало велике значення для світової спільноти, тільки двоє з них голосувало «за».

Ну, а далі Ганна Герман з трибуни Ради заявила, що «фракція Партії регіонів, на жаль, не може підтримувати навіть і ті хороші законопроекти, які тут розглядаються, доти, доки ми не повернемося, країна не повернеться у правове поле і доки не будуть створені нормальні умови для життя людей і для роботи депутатів». Тим самим вона від імені партії підтримала одну з улюблених тез путінської пропаганди – мовляв, Україна сьогодні перебуває в неправовому полі, тут немає нормальних умов для життя людей. А коли це поле стане правовим? А тоді, скажімо, коли буде розслідування отруєння Віктора Ющенка (це було названо в її спічі як один із головних чинників). Не має значення, тягнутиметься це розслідування півроку чи рік. Отже, до того часу Партія регіонів не захищатиме на законодавчому рівні національні інтереси України, не підтримуватиме опір російській агресії, не боротиметься з криміналітетом, не голосуватиме за уточнення певних конституційних формулювань (без неї це зробити неможливо, а такі уточнення потрібні)…

І нарешті. Не минуло і доби після гучної заяви Ганни Герман, як Партія регіонів, не чекаючи обіцяного Олександром Єфремовим з’їзду, офіційно запропонувала у першочерговому порядку внести до парламенту і проголосувати конституційною більшістю закони про децентралізацію влади, які нададуть регіонам широкі повноваження, про реальну боротьбу з корупцією і бандитизмом, про захист свободи слова і про надання російській мові статусу другої державної. Дивовижна «послідовність», чи не так? Таке враження, наче хтось «підправив» партію, щоб вона робила корисніші для цього «хтося» речі. Бо ж, по-перше, за розмовами про «децентралізацію» може ховатися фактична федералізація, а за «захистом свободи слова» - захист шовіністичної, а подекуди відверто расистської пропаганди мас-медіа Російської Федерації на території Української держави. А по-друге (і це найголовніше) перетворення російської мови на державну не тільки не «посилить єдність країни», як стверджують «регіонали», а, навпаки, розколе її (я вже не кажу про те, що державний бюджет нізащо не витримає такого навантаження); крім того, це надасть владі Росії квазіправове обґрунтування збройного втручання на всій території України.

Адже нинішня влада Російської Федерації й особисто Путін та Медвєдєв вважать своїми «співвітчизниками», яких слід «захищати» всіма можливими й неможливими засобами, «носіїв російської мови». Обидва ці персонажі не раз ототожнювали ці два поняття; але найчіткішу формулу дав Путін торік у посланні Федеральним зборам (цитую мовою оригіналу): «Поручаю разработать ускоренный порядок предоставления российского гражданства нашим соотечественникам – носителям русского языка и русской культуры, прямым потомкам тех, кто родился и в Российской империи, и в Советском Союзе». Інакше кажучи, в разі запровадження російської мови як державної в Україні всі її громадяни (адже йдеться про державну мову, обов’язкову для вивчення) є «співвітчизниками» та людьми, належними до «Русского мира», навіть у Львові і Тернополі. З відповідними політичними наслідками…

Цікаво, чи розуміють нинішні керівники Партії регіонів, на кого вони наразі працюють і які наслідки для України та її народу матимуть їхні ініціативи в разі їхньої реалізації? Чи ця партія прагне на наступних парламентських виборах виступати від імені тих українських громадян, які вважають своєю Батьківщиною не Україну, а Росію, СРСР або «Русский мир»? Чи йдеться про банальну недоумкуватість певних політиків, якими з-за лаштунків керують «кроти» ФСБ, закинуті до «регіоналів» як політтехнологи і консультанти? А, може, має йтися про «кротів» не тільки з числа допоміжного корпусу при депутатах і партії? Принаймні, багато що наводить саме на цю думку…