MENU

Щасливий мотлох

534 0

Сидячи на уламках щойно знесеної «берлінської стіни» (поясню, так називають подруга з чоловіком самопальну перегородку в одній зі своїх кімнат), ми розохотилися базікати та згадувати. Стіна тим часом, перетворившись на горизонтальні фрагменти, майже без пилу, в усякому разі не в тому об’ємі, що передбачалося перед знесенням, оголювала серцевину, в якій прекрасно зберігся будівельний матеріал. Дошки від віку перетворилися на зрілу, добротну деревину. Таку вже не поведуть ні наліво, ні направо усілякий там зовнішній вплив та спокуси. Така готова стояти ще хоч років сто усередині якої-небудь симпатичної хатини.

Добро не повинне пропадати, ось ми разом і прилаштували його в хороші руки — видзвонили самозабутнього вигадника й умільця. Він швиденько вивіз міцні надсухі дошки і вже одну встиг вбити в своїй садибі, в майбутній новий будиночок. Тепер ми — свої в дошку — прийшли до несподіваного висновку.

Щоправда, епохальні події в оселі подруги лише починалися. Тепер потрібно було здійснювати зачистку простору, а значить — розбирати завали мотлоху, які бабуся раніше категорично не дозволяла вивозити. Власне, що вважати мотлохом? В когось — це ганчірки, в інших — псевдопредмети, що косять під антикваріат, а треті й зовсім вважають, що у них немає мотлоху. Швидше ж за все, це водоспади, терикони відкладених на якийсь час непотрібних речей, і в цьому статусі вони можуть жити нескінченно. І, до речі, дихати немовби за наш рахунок.

Одна любителька все систематизувати навіть склала певне досьє, позначила фас і профіль усілякого мотлоху. Не полінувалася і виписала собі для науки дещо. Читаю: речі домашнього вжитку, якими не користувалися вже декілька років, а міль це помітила; взуття драматичного віку, засунуте куди подалі; стара, знята зі стелі люстра з розбитим дещо вульгарним плафоном; тисячу разів прослухані касети; журнали, до яких більше ніхто і ніколи не повернеться; зламаний міксер, який навряд чи доживе до свого полагодження; годинник, що давно заснув і мріє про батарею років з п’ять; посуд із тріщинами і сколами; м’які іграшки, які давно пережили фірму-виробника...

Чула й інші радикальні міркування, мовляв, збирання мотлоху навіть не звичка, а залежність, подібна до куріння, вживання алкоголю або маніакальної прихильності до комп’ютера. Сигнал до розчищання в такому разі у всіх буде різним. Одні почнуть одразу непотрібні відходи життєдіяльності гарячково викидати, погодившись, що заросли.

Інші — продавати, це зазвичай збирачі конкретних речей, або міняти на щось більш ексклюзивне. На жаль, більшість же все непотрібне відправить до своєрідної імміграції на дачу, горище, в підвал або вбудовані шафи. Інколи така лава може поглинути взагалі велику частину життєвого простору. Той, хто стверджує, що все це старить і психологічно, і фізично, звичайно, має рацію. Однак частково. Ідеально вихолощений будинок непомітно втрачає і атмосферу. Інша справа, що милому мотлоху потрібен простір, інакше будинок перетворюється на склад. Упевнена, якщо старі речі улюблені, відреставровані й вичищені — конкуренції з новими можна не боятися. Хіба що останні — набагато пікантніші.

Звичайно, такі спрощені міркування на тему мотлоху можуть викликати поблажливу гримасу у професіонала. Він би, можливо, і не зрозумів, про що власне мова — про безрідні ганчірки чи вінтаж, про меблі, придбані колись для вкладення капіталу, чи випадковий прохідний предмет без усілякої біографії. Все має свою ціну, звичайно, включно з тим, що від незнання було викинуто на звалище.

Минулими роками подібне відбувалося регулярно-хвилеподібно, про що зараз діти й онуки, розглядаючи старі родинні альбоми, жалкують. Чому ж їхні бабусі й дідусі були такі недалекоглядні. Стояв би у них зараз стіл рідкісної породи дерева чи шафа з витіюватими завитками, дзеркало в дерев’яному мереживі. Напевно, тоді теж думали — мотлох, дихати не дає, ось і швидке рішення — геть!

Сьогодні ж ловлять на модних захопленнях старовиною немовби від протилежного: можуть запропонувати машинним способом зроблені предмети, що імітують більш дорогі, ручної роботи. Тут і цінова гра для дилетантів з грошима.

На антикварному ринку нещодавно отримала безкоштовну консультацію від колекціонера, який то збирає, то продає. Наприкінці ХІХ століття, наприклад, широко копіювали речі, виготовлені в XVII ст. Якщо не знати технологічних особливостей країни виробника, можна не зрозуміти. Щоправда, це для гурманів. Як наш столяр кріпить скло? Продовжував він. Вставляє зсередини і закріплює цвяшками, клеєм, замазкою. А англієць, наприклад, зробить все теж саме, але зовні. Наш земляк кріпить ніжку, висвердлюючи отвір в корпусі, француз — у ніжці. Часом «іноземці» привабливіші за дизайном, але менш витривалі.

Досить багато бачив антикварних меблів, які, приїхавши здалека в новий клімат, починали розколюватися, розсихатися. Їх часто квапливі власники поспішно реставрують, не давши відпочити. Ось і мозаїчний шар починає сходити, від циклювання можуть з’явитися лисини. Взагалі, легко відновлювати речі з масиву або з різьбленням, а не вестися на вишукані, скажімо, інтарсії, що передбачають надзвичайно дорогу реставрацію. Треба розуміти, що придбання старовинних меблів — одна з найскладніших справ, — продовжував він, мабуть, вирішивши, що я дозріла. У мене ж і думок не було прицінюватися — так, цікаво.

Все це — відступ, який купи ганчірок, яку нагромаджують звичайні мешканці квартир, ніяк не клеїться. Якось і сама вирішила розлучитися з непотрібними речами і зателефонувала далекій родичці. У неї по сусідству живе багатодітна небагата сім’я. Ті зацікавилися і швидко приїхали з рюкзаками. Подивилися одне, інше (до речі, всі речі у хорошому стані і при якості) і похитали головами. Ні, нам це не потрібно. Узяли лише досить свіжі диски з переглянутими торік фільмами та відро горіхів із останнього урожаю, який сама виростила і зібрала. Та ще дві абсолютно нові дитячі сковорідки неначе нав’язала. Від цього пориву відчувала себе дивно — начебто хотіла допомогти, а вийшло, що вмовляла, мало не примушувала взяти дарунки. Наступного разу просто винесу на смітник — там миттєво все зникає, і хтось заочно, може, скаже спасибі.

Мій же мотлох, помітила, так вправно кокетує, заграє зі мною, вчасно нагадуючи про щось важливе, тепле, чіпляючись з останніх сил за рідні стіни, що розслабляє повністю. Махну рукою — гаразд, живи мотлоху, адже ми в певних стосунках. Деякі речі так і не вдалося розлюбити. Значить, вони того варті. Ось і виходить — наш куточок нам ніколи не тісний.

Та й хто сказав, що це мотлох? Не я, точно.

Людмила Засєда


Повідомити про помилку - Виділіть орфографічну помилку мишею і натисніть Ctrl + Enter

Сподобався матеріал? Сміливо поділися
ним в соцмережах через ці кнопки

Інші новини по темі



Правила коментування ! »  
Комментарии для сайта Cackle

Новини