Прем’єр Арсеній Яценюк закликав депутатів зібратися на засідання у четвер і підтримати урядові ініціативи щодо внесення змін до бюджету і податкового кодексу. Не вдаватимусь до змагань в словесній казуїстиці з паном Яценюком щодо доцільності внесення таких змін, як і не хочу вкотре наголошувати на тому, що благі наміри «платити зарплату військовим» і «заправляти БТРи» в друзки розбиваються об неприховане бажання Кабміну в ручному режимі розподіляти кошти держбюджету.

Однак хочу зосередити увагу читачів на тому, що запровадження нового фіскального обтяження у вигляді збільшення ставки плати за користування надрами до 70% може згубно вплинути на газовидобувну галузь в Україні.

Оскільки КМУ досі не вніс на розгляд ВРУ проекти законів, за які ми голосуватимемо в четвер, їхні тексти відсутні і на сайті Кабміну, а прем’єр в ефірі одного із телеканалів все ж заявив, що «ми піднімемо рентні платежі на нафту і на газ», доведеться аналізувати старий проект закону № 4309а. Ним, я нагадаю, пропонувалося збільшення ставки плати за користування надрами для природного газу, який реалізується не для потреб населення, до 70% незалежно від глибини його видобутку (замість 28% для газу з покладів до 5 км та 15% - понад 5 км), від граничного рівня ціни.

Отже, по-порядку. По-перше. Сьогодні в ЗМІ, у виступах політиків, активістів та, навіть, урядовців дуже часто звучать тези про неадекватність плати за користування надрами для газовидобувних підприємств. При цьому вони іноді настільки тхнуть популізмом, що багато хто їх сприймає за чисту монету.

Чим по суті є плата за користування надрами? Це один із видів податкових платежів, що відноситься до категорії рентних. По суті це дохід держави, що його платять надрокористувачі за передані їм у користування природні ресурси. Ця плата стягується з обсягу видобутого газу чи нафти в момент видобутку її з надр і обчислюється у відсотках від запланованої валової виручки, отриманої від продажу вуглеводнів.

З одного боку ініціатива Уряду збільшити рентні платежі видається логічною. Здавалось би, справді, олігархи, яким належать газовидобувні компанії, виснажують надра, що, відповідно до Конституції, є об'єктами права власності Українського народу і отримують надприбутки. Як заявляє пан Яценюк - близько 1500%.

Але ж є й інша сторона медалі. Україна сьогодні перебуває в стані війни з РФ - найбільшим постачальником газу для України. Газовий вентиль нам перекрито, а невдовзі опалювальний сезон. В таких умовах країні конче необхідний розвиток енергетичної галузі. Збільшення обсягів газу власного видобутку забезпечить енергонезалежність держави.

А це напряму залежить від спроможності українського уряду збалансувати інтереси держави і бізнесу, створивши сприятливий інвестиційний клімат для приватних газовидобувних підприємств, в першу чергу підприємств з іноземним капіталом. До слова, частка приватних компаній у структурі всього ринку газовидобування в Україні становить всього 11%.

Дослідження міжнародної консалтингової компанії у сфері енергетики IHS CERA – Natural Gas and Ukraine's Energy Future вказує, що за даними геологорозвідки, за умови залучення інвестицій близько 10 млрд. дол. США щорічно замість нинішніх 1 млрд. дол. США, які Україна вкладає у видобуток газу, до 2025 року видобуток можна збільшити до 28 млрд. м3. Це при потребі населення близько 20 млрд. м3. Зрозуміло, що всередині країни знайти такий фінансовий ресурс не вбачається можливим, а отже потрібно залучати кошти зовнішніх інвесторів, для яких головними умовами входження на ринок України є прозорість фіскальної політики та мінімізація регуляторних впливів.

По-друге, Уряд у своїй «інформаційній довідці» до законопроекту посилається на собівартість видобутку газу Газпромом (232,2 грн.) для обрахунку собівартості газовидобутку в Україні, що не витримує жодної критики. Невже можна порівнювати газового світового монополіста з величезною ресурсною базою та малі і виснажені родовища України?

До того ж видобуток газу – це не лише надрокористування. При розрахунку собівартості видобутку газу ПАТ «Укргазвидобування» (собівартість – 242,3 грн.) зовсім не враховувалися витрати на геофізичні роботи, буріння, облаштування родовищ, прокладання газопроводів, питання відводу земельних ділянок, отримання ліцензій та дозволів. А саме з цими питаннями зустрічається інвестор при входженні на ринок і ці витрати у декілька десятків разів перевищують витрати на видобуток газу. Наприклад, для того щоб запустити видобуток газу із свердловини, пройти всі необхідні процедури, здійснити розвідку, отримати дозвільні документи, здійснити облаштування, підготовку свердловини, створити інфраструктуру необхідно вкласти за різними підрахунками від 20 до 100 млн. грн. Уряд забуває віднести дані видатки на собівартість і не враховує їх при розрахунку рентабельності.

Не береться до уваги і той факт, що навіть на вивчених родовищах при бурінні свердловин лише кожна друга свердловина дає продукцію, а при геологічному вивченні продукцію дає лише, в кращому випадку, кожна третя свердловина. Уряд закриває очі на очевидні і всім відомі речі і шукає порятунку у знищенні газовидобувної галузі. Як у такій ситуації, коли тобі виламують руки та повністю забирають обігові кошти можна залучати інвестиції та проводити геологорозвідку, збільшувати видобуток? Питання не просто риторичне, а державної ваги і потребує глибокого вивчення і аналізу.

По-третє, хочу звернути увагу, що Україна на сьогодні є імпортером газу і тому потрібно проаналізувати податкове навантаження і платежі до бюджету в країнах, які є імпортерами природного газу. За даними міжнародної консалтингової компанії Ernst & Young навіть за теперішніх умов Україна за розміром сумарного податкового навантаження вже стоїть в один ряд з найбільшими експортерами газу.

Сьогоднішня ставка плати за користування надрами за природний газ 15-28% є значно вищою ніж у більшості країн Європи, які є імпортерами газу. Вищі ставки плати за користування надрами є тільки в країн-експортерів газу: Казахстан – 30%, Норвегія – 50% і Нідерланди – 50%.

Таблиця порівняння ставок плати за користування надрами (природний газ)

Країна Ставка

Україна 15 - 28%

Польща 0

Словаччина 5%

Угорщина 12-30%

Чехія 5%

Румунія 3,5-13%

Австрія 7-19%

Італія 10%

Враховуючи складну бюджетну ситуацію, пов’язану з військовими діями на Сході України, бажання Уряду затягнути паски є логічним. Однак не припустимо «рубати з плеча» і робити поспішні, необдумані кроки, які знищують перспективи довгострокового розвитку та нівелюють стимули для залучення інвестицій. У ситуації, що склалася, візьмусь запропонувати кілька рекомендацій для ефективного розвитку нафтогазового сектора:

Перше. Уряд робить стратегічну помилку, збільшуючи навантаження на нафтогазову галузь. Навпаки, за збалансованого і системного підходу Уряд повинен стимулювати гравців нафтогазового ринку, спростивши державне регулювання в цій галузі. За даними консалтингової компанії IHS CERA, обсяг залучених капітальних інвестицій у розвідку та видобуток має становити від 3,5 до 10 млрд. дол. щорічно. За такого підходу Україна отримає не короткостроковий одноразовий дохід до бюджету у розмірі 9 млрд. грн. (розрахунки КМУ), а саме ця галузь може стати головним двигуном економіки і допоможе Україні зіскочити з «газової голки Кремля»;

Друге. Запровадження диференційованого податку на користування надрами. Компанії, які отримали у своє розпорядження готові родовища ще за часів радянської доби. Це, по суті, компанії які не вкладали великих коштів, які користуються свердловинами, де можна лише відкрити вентиль і видобувати газ. Такі компанії справді мають високу рентабельність, відповідно платежі за користування надрами повинні бути більшими. Але знову ж таки, повинен бути економічно обґрунтований підхід з поступовим підвищенням плати за користування надрами, а не просто одразу ж 70%. Такий підхід має задовольняти інтереси як держави, так і інвестора;

Третє. Для компаній, які сьогодні інвестують в пошук, буріння і облаштування свердловин має бути інший підхід з врахуванням затрат. Найголовніше, цей підхід має бути таким щоб не зупиняти залучення інвестиційних ресурсів. Більшість приватних компаній вкладають свої кошти в розвідку і геологічне вивчення. Тому капітальні інвестиції повинні враховуватись під час підрахунку собівартості газу. Як варіант, компанії, які сьогодні інвестують в пошук, буріння і облаштування свердловин можуть бути на певний період (рік-два) звільнені від плати за користування надрами, або мають мати можливість цю плату використати на розвідку нових родовищ;

Четверте. Переглянути загальний баланс витрат на закупівлю імпортного газу, фактичне споживання і видобуток власного ресурсу. Знайти оптимальні механізми в цьому балансі. Забезпечити поетапне підвищення відпускних цін на газ власного видобутку для ПАТ "Укргазвидобування" з 419 до 800 грн. за тис м3. Це дасть змогу залучити в бюджет додатково 3 млрд. грн. вже у перший рік.

П’яте. Забезпечити нарощування видобутку природного газу шляхом поновлення ресурсної бази вуглеводнів, а саме спростити бюрократичні процедури для отримання спеціальних дозволів на геологічне вивчення нових площ як для підприємств державного сектору, так і для приватних підприємств, які справді ефективно працюватимуть на цьому ринку. До слова у Західному регіоні для ПАТ «Укргазвидобування» протягом останніх 7 років було видано лише 3 спеціальні дозволи на геологічне вивчення, при щорічній потребі як мінімум 5 спецдозволів. Постійно збільшувати пошуково-розвідувальне буріння. Працювати над законодавчим врегулюванням спрощення оформлення земельних ділянок. З цього питання мною якраз розробляється відповідний проект Закону України, який невдовзі буде запропоновано на розгляд парламенту.

Наостанок, мені просто цікаво, чи усвідомлює Уряд до чого призведуть його ініціативи? Одноразове наповнення бюджету призведе до зменшення газовидобутку та втрат бюджетних надходжень у наступні періоди. Неможливість держави Україна вкладати гроші у геологічне вивчення супроводжуватиметься відбиранням коштів в інвесторів, метою яких є розвідка нових ресурсних баз та збільшення газовидобутку. Можливо Кабміну краще не декларувати «смішну» собівартість газовидобутку і не «чесати всіх під одну гребінку», а дозволити і державному монополісту витрачати гроші на розвідку та розробку нових родовищ. Оцінити реальну собівартість та рентабельність, а не ховати голову у пісок. Невже ми знову стаємо на ті самі граблі і видаємо бажане за дійсне. Маю надію, що це просто недостатньо глибокий аналіз та поспішність у підготовці даних ініціатив, що, однак, є неприпустимим у такий важливий та важкий для держави час.