Російська агресія стає все менш прихованою, а діапазон реакції світової спільноти, як вдало підмічають спостерігачі та аналітики, все ще коливається від сильної стурбованості до великого занепокоєння.

Виразними й певними є лише проукраїнські позиції країн з екс-соціалістичного табору, котрі чудово знають, що таке «кремлівські миротворці» і скільки часу потрібно оговтуватися країні після їх прибуття.

Бюрократичність Євросоюзу, оонівська імпотентність, недалекоглядність деяких європейських політиків та відсутність можливості вже і зараз вступити Україні до НАТО, має змушувати вітчизняних чиновників та лідерів думок до пошуку виходу із ситуації якимсь іншим шляхом.

Зміна осі

Збігнев Бжезинський у своїй, уже класичній, «Великій шахівниці» писав про Європейську вісь безпеки, котра складається з Франції, Німеччини, До неї повинна була долучитися Україна після проведення усіх необхідних реформ.

В ідеальному варіанті до цього поясу мала би доєднатися й Росія, щоб утворити трансатлантичну безпекову вісь, проте, як бачимо, ця країна рушила зовсім іншим шляхом, і тепер уже Європа та Західний світ повинні шукати шляхи захисту від кремлівської агресії.

Пропозиція осі безпеки від Бжезинського мала горизонтальний напрямок і показала свою недієздатність, власне тому, що не була закріплена вертикальним поясом країн регіону. Сучасна Європа потребує захисної стіни радше в напрямі з Півдня на Північ, оскільки існує ближча загроза, котру вперто не помічали.

Історія знає кілька концептів, у котрих конструюється ідея вертикального об’єднання держав Європи. Деякі з них давно уже своє віджили, інші ж іще донедавна видавалися утопічними чи несвоєчасними. Ідея Сполучених Штатів Великої Австрії Франца Фердинанда, проект Міжмор’я Юзефа Пілсудського, Кундерівський концепт Центральної Європи чи Балтійсько-причорноморське співтовариство.

Не суттєво, як саме мало би називатися це економічне та військове співробітництво держав вертикальної осі Європи, головне – ідеї та функції, покладені в основу такого союзу. А вони доволі прості – створення безпекового поясу від зазіхань божевільної путінської Росії, протиставлення бюрократичності та безпечності ЄС, вигідна комерційна співпраця.

Основою такого економічного та військового союзу мали би стати країни Балтії (й, можливо, Фінляндія), Україна, Молдова, Польща, Чехія, Угорщина, Словаччина, Хорватія, Румунія, Туреччина та, в ідеалі, Білорусь. Також могли би долучитися Грузія та Азербайджан, що дозволило б не лише збільшити контроль такого співтовариства над Чорним морем, а й унезалежнити Європу від російського газу, завдяки поставці іранського в обхід території Росії та близьких до неї держав.

Військова співпраця

Проте мова зараз все ж не стільки про економічні вигоди, скільки про гарантії безпеки, котрі Україна не має змоги отримати від НАТО. Північноатлантичний альянс не ризикує навіть побудувати свої бази у Польщі, щоби не гнівити Росію.

Тому не лише Україна, а й усі інші держави територіально близькі до Російської Федерації, що відчувають загрозу, повинні думати над додатковим захистом своїх кордонів та населення. Балтійсько-чорноморський військовий та економічний союз стали би в цьому випадку дуже при нагоді. Він не може зараз бути панацеєю від усіх українських проблем та не позбавить її від війни. І він є неможливим до втілення у найближчій перспективі. Проте, якщо вона затягнеться, точно стане додатковою допомогою.

Першою ластівкою такого об’єднання у військовій сфері може стати Українсько-польсько-литовська бригада «УкрПолЛитБриг». Росія поки ніяк не відреагувала на офіційному рівні на її появу, проте точно зрозуміло, що Кремль всіляко перешкоджатиме утворенню подібних спільних проектів. Україні ж потрібно збільшувати міжнародну співпрацю у військовій сфері з якомога більшою кількістю дружніх країн.

Об’єднання вертикальної та горизонтальної осей має укріпити європейську безпеку й зробити Україну захищеною в обхід вступу до НАТО. Так само й питання економічного співробітництва країн Балтики та Причорномор’я варто розглядати в найближчій перспективі як можливість зміцнення своєї ваги в регіональній політиці та зміщенні центру впливу з осі Париж-Берлін до Варшава-Київ.