Мені доволі часто доводиться коментувати ситуацію з курсом гривні та пояснювати, що відбувається в національній банківській системі. Але сісти та викласти в статті ті ключові проблеми, з якими довелось зіштовхнутись Голові Нацбанку Валерії Гонтаревій, мені ніяк не вдавалось. Постійно знаходились інші теми для статей чи аналітичних записок. Але частота звернень журналістів прокоментувати кроки керівництва НБУ останнім часом настільки збільшилась, що потреба в написанні статті стала надто вже гострою.

Зразу зазначу, що не поділяю критичний запал на адресу Валерії Гонтаревої, як в частині курсової політики, так і кроків керівництва НБУ, спрямованих на оздоровлення банківської системи. Хоча це не означає, що вважаю всі рішення нинішнього керівництва НБУ бездоганними.

Коли пані Гонтарева прийняла пропозицію очолити НБУ, перед нею постало декілька пріоритетних завдань, які потребували спочатку власного усвідомлення шляхів їх розв’язання.

Новому керівнику Нацбанку було потрібно зрозуміти, як втримати від повного знецінення національну валюту, що робити з банківською системою, в якій надзвичайно багато проблемних банків, а по суті, банкрутів, як змінити грошово-кредитну політику Нацбанку, щоби більш активно сприяти розвитку національної економіки.

Курс гривні

Найбільш нагальним виглядало завдання стабілізації курсу гривні.

Потрібно розуміти, що вплив Нацбанку на курс нацвалюти далеко не безмежний. На нього зараз впливають три групи факторів. По-перше, і це зараз найменш передбачуване, чи вдасться українській дипломатії під керівництвом президента Петра Порошенка спільно з західними партнерами зупинити військову агресію з боку Росії.

Продовження бойових дій на Донбасі, невизначеність з тим, як розвиватимуться події далі, вже призвели до значного падіння промислового виробництва в країні, майже повній зупинці інвестування в українську економіку, падінню експорту. Все це породжує негативні очікування товаровиробників, населення, інвесторів. Це стимулює вивезення капіталів з країни, неповерненню експортної виручки, ажіотажного попиту на іноземну валюту з боку населення.

По-друге, на курс гривні негативно впливає незбалансована бюджетна політика уряду та практично повна відсутність економічних реформ в країні. Для того, щоби зрозуміти, важливість цього, зверну увагу на обсяг грошової емісії Нацбанку в поточному році, пов’язану з викупом облігацій внутрішньої державної позики (ОВДП).

Так, станом на 22 жовтня, в обігу знаходилось ОВДП на загальну суму в 392,2 млрд. грн. В порівнянні з початком цього року зростання обсягу ОВДП склало майже 140 млрд. грн. З них Нацбанком було викуплено 126,5 млрд. грн. (з 1 березня 2014 року – з початку діяльності нинішнього уряду – 110,6 млрд. грн.)

Тобто на цю суму головний емісійний центр країни емітував гривень лише на підтримку діяльності уряду. Це без урахування емісії гривні по лінії рефінансування комерційних банків. Чи потрібно пояснювати, який додатковий тиск на курсову та інфляційну стабільність національної валюти здійснює ця емісія?

Щоби було зрозумілим масштаб тієї емісії, яку провів Нацбанк для покриття дефіциту держбюджету, наведу дані 2013 року. За весь минулий рік уряд збільшив чистий обсяг ОВДП, що знаходяться в обігу на 66,6 млрд грн. З них Нацбанк викупив урядових цінних паперів на суму 41,5 млрд. грн.

Безперечно, в класичній моделі Нацбанк був би зобов’язаний відмовити уряду у викупі емітованих ним ОВДП. Але зараз в уряду Арсенія Яценюка є вбивчий аргумент в дискусії з керівництвом Нацбанку – йде війна. На слова прем’єр-міністра, що відмова означатиме неможливість профінансувати збройні сили та здійснити виплати пенсій, Голові НБУ немає що відповісти. І друкарський верстат запускається з ще більшою інтенсивністю.

Насправді ж, уряд Яценюка небезуспішно намагається звалити на війну власну безвідповідальну бюджетну політику. Свідомо завищені прогнозні показники розміру ВВП призвели до завищених показників доходів держбюджету та, відповідно, бюджетних витрат. А на додачу непрозоре та неефективне використання бюджетних коштів, не проведення кардинального скорочення державних витрат на утримання держапарату, правоохоронних органів, продовження відверто корупційної системи дотування вугільної галузі, житлово-комунального сектору, транспорту, небажання перед виборами йти на скорочення значної частини нічим невиправданих та просто абсурдних соціальних пільг. І це ще без відчутного зменшення адміністративного тиску на бізнес, збереження практично всіх схем ухиляння від сплати податків, що існували за часів попереднього режиму.

Отже, як бачимо, є те, що відноситься до відповідальності уряду та суттєво впливає, і, на жаль, тільки негативно, на інфляційну та курсову стабільність гривні.

Третьою групою факторів, що впливали на курс гривні, є безпосередньо політика самого Нацбанку. Тут, слід визнати, не обійшлося без особового бачення самої пані Гонтаревої щодо курсової політики, яку має проводити регулятор. Багато років їй доводилось виступати з критикою попередніх керівників Нацбанку за їх надмірне адміністративне втручання в курсоутворення. Це певний час, після того як Валерія Гонтарева очолила Нацбанк, теж відображалось на її неготовності робити те, що раніше їй доводилось критикувати.

Хоча, насправді, ще з початку березня, за часів керівництва Нацбанком пана Кубіва потрібно було йти на низьку адміністративних кроків, спрямованих на стабілізацію курсу гривні та стабільності банківської системи. Я вважав, і досі вважаю, що було потрібно ще тоді, а можливо, що не пізно і зараз, йти на накладання тимчасового мораторію на зняття депозитів фізосіб з банківських рахунків. Слід нагадати, що саме таке вчасно прийняте рішення наприкінці 2004 року дозволило тоді зберегти курсову стабільність гривні та захистило банківську систему від дестабілізації.

Очевидно, також, що раніше було потрібно приймати заходи по обмеженню купівлі валюти підприємствами та фізичними особами. З цим відверто затягнули. Зрозуміло, що такі адміністративні обмеження частково створюють проблеми для бізнесу та населення, сприяють тінізації обігу іноземної валюти. Але це є менш шкідливим для економіки, ніж дозволити за допомогою валютних спекуляцій обвалити курс національної валюти до 15-17-20-30 гривень за долар.

В ринковій економіці наявність спекуляцій є корисним явищем. Спекулянти краще відчувають слабкості економіки в цілому чи окремих її сегментів. Своїми діями, можливо, навіть, не усвідомлюючи цього, вони сигналізують уряду, суб’єктам ринку про наявні проблеми. Але це нормально в мирний час. Під час війни, коли і так очевидна слабкість економіки, спекулятивні атаки на товарних чи валютному ринку є неприпустимим. По суті, це мародерство. З цим необхідно вести жорстку боротьбу.

У зв’язку з цим слід згадати, що нещодавно президент Порошенко, спільно з прем’єр-міністром Яценюком та Головою НБУ Гонтаревою, проводив закриту нараду, на яку були запрошені власники компаній - найбільших експортерів та імпортерів, а також голови правлінь найбільших банків України. Як розповідають свідки, розмова з боку Петра Порошенка була дуже жорсткою. Не виключаю, що йому доведеться не тільки словами переконувати тих представників бізнесу, які зацікавлені в зароблянні надприбутків в умовах війни та надвисокого тиску на курс гривні.

Безумовно, адміністративна складова курсової політики має свої обмеження. Там теж можуть допускатись помилки, які доводиться виправляти. Крім того, таке адміністративне втручання може бути ефективним лише на час найбільшої політичної та економічної дестабілізації. Потім від нього потрібно повільно відмовлятись.

Оздоровлення банківської системи

Але не тільки питанням стабільності нацвалюти доводиться перейматися Валерії Гонтаревій.

Ситуація в банківській системі не просто погана, а дуже погана. Проблеми в ній накопичувались ще з другої половини 90-х років минулого століття.

В нас протягом багатьох років продовжували існувати десятки банків, які, по суті, були банкрутами. У таких банків безнадійні активи, інколи в рази, перевищують їх власний капітал. Реально, на сьогодні, таких банків-банкрутів більше половини в банківській системі. І попри незадоволення багатьох громадян, представників бізнесу та власників цих банків, ліквідувати їх потрібно максимально рішуче.

При цьому керівництву НБУ доводиться враховувати ризики повної дестабілізації банківської системи в умовах швидкого виведення з ринку такої кількості банків.

Продовження їхнього життя банківській системі, та в цілому українській економіці, користі не принесе. Ці банки, намагаючись подовжити своє існування, залучають депозити, в першу чергу у населення, на неадекватних умовах. Цим самим вони посилають неправильні меседжи і населенню, і бізнесу. Менеджмент та власники цих банків потім залучені кошти відверто крадуть або спрямовують у вигляді кредитів на ризиковані, погано прораховані проекти. Таким чином, наявні фінансові ресурси, які є в країні, використовують край неефективно.

Політика нинішнього керівництва НБУ по ліквідації банків-банкрутів є жорсткою та вкрай непопулярною, але абсолютно правильною. До речі, ще в день, коли пані Гонтарева очолила Нацбанк, я пояснював журналістам позитив призначення на цю посаду людини, яка не була до того тісно пов’язана з банківською системою. Людини з нутрі системи дуже важко приймати рішення про ліквідацію банків, керівників та власників яких він знає багато років та співпрацював з ними. Це значно легше робити тому, хто не мав особистих бізнесових стосунків з керівниками тих банків, які необхідно ліквідовувати.

Валерія Гонтарева наважилась розпочати те, що до неї всі Голови НБУ уникали. Бо практично за кожним комерційним банком стоять впливові політики або бізнесмени, наближені до державних чиновників. Вони постійно тиснули на керівництво Нацбанку з метою недопущення ліквідації пов’язаних з ними банків.

Наочним прикладом можна вважати історію Брокбізнесбанку, який зараз перебуває в стадії ліквідації. Цей банк перманентно практично всі роки свого існування знаходився в стані банкрута. Що, до речі, не було секретом ані для керівництва НБУ, ані для банківського співтовариства. За моєю інформацію, на початок поточного року з 29 млрд грн загальних активів працюючих в цьому банку було лише 1,8 млрд грн. Можливість збереження цього банку на плаву протягом багатьох років була пов’язана виключно з політичним впливом його колишніх власників.

Зараз буде дуже несолодко, як Гонтаревій, так і вкладникам. Саме Гонтаревій доведеться прийняти на себе гнів та емоції вкладників, які усвідомлять, що вони втратили свої заощадження. Винуватити вони в цьому будуть, в першу чергу, Нацбанк та його керівника.

Але краще зараз визнати, що ми маємо величезну кількість банків-банкрутів, з розміром працюючих активів 10-30% від загальних активів. Намагатись спасати, тим більше за рахунок рефінансування НБУ чи викупу їх за бюджетні кошти, як було зроблено в 2008-2009 роках, це дурість, якщо не сказати жорсткіше – злочин.

Їх всі потрібно ліквідовувати, одночасно посилюючи систему нагляду за працюючими банками.

Зміна грошово-кредитної політики

Ще одним завданням, яке, попри війну, проблеми з курсом та банками, необхідно вже зараз розв’язувати пані Гонтаревій, є зміна грошово-кредитної політики НБУ.

Сформована протягом багатьох років політика рефінансування Нацбанку довела, що вона є неефективною та не впливає суттєво на розвиток економіки. Сказався такий собі монетаристський фундаменталізм. Керівництво НБУ практично всі роки існування національної банківської системи відстоювало тезу про те, що Нацбанк відповідальний лише за стабільність національної валюти. А тому його грошово-кредитна політика має бути спрямована виключно на це. В той же час, в багатьох країнах прямо в законодавстві вказується, що центральний банк відповідає також за економічний розвиток та зменшення безробіття. Тобто, центральний банк повинен своїми діями, і в першу чергу, в частині рефінансування, сприяти зростанню економіки.

Хочеться сподіватись, що пані Гонтарева зможе розпочати реформування політики рефінансування, яке здійснює НБУ. Необхідно за допомогою зниження ставок цільового рефінансування сприяти кредитуванню певних напрямків ділової активності, а не окремих кимось визначених підприємств. Так, наприклад, я вважав би надзвичайно правильним та корисним для економіки цільове довгострокове рефінансування кредитів за ставками 2-3% річних, спрямованих на енергозбереження та використання відновлюваних джерел енергії, особливо в житлово-комунальному секторі.

Але при цьому процедура рефінансування має бути максимально прозорою, щоби уникнути підозр в корупційній складовій таких рішень керівництва НБУ.

На завершення хотів зазначити, що пані Гонтарева та її команда, з урахуванням тих надзвичайно непростих завдань, які перед ними стоять, зараз потребують підтримки з боку журналістів та експертного середовища, а не нищівної, доволі часто, непрофесійної критики.

При цьому самій пані Гонтаревій, її заступникам, варто частіше проводити брифінги для журналістів, давати їм інтерв’ю, пояснюючи кроки, які здійснюються Нацбанком. Довіру суспільства можна завоювати лише відкритістю та зрозумілістю.