Глава НБУ Валерія Гонтарева повідомила, що Нацбанк має план на випадок воєнних дій. Про це вона заявила в ефірі телеканалу «1+1»: «План Ч» є на столі, але я не хочу його обговорювати», — сказала вона. І правильно: деталі цього плану має знати дуже й дуже обмежене коло людей, а от сам факт його існування повинен заспокоїти широку громадськість.

Очевидно, не тільки Нацбанк, а й інші державні установи мають плани на випадок початку масштабних воєнних дій. І хоча радники Президента один за одним розповідають, що влада, мовляв, не збирається запроваджувати у всій країні чи її регіонах воєнний стан, може статися так, що від бажань влади нічого не залежатиме: якщо кілька сотень танків і бронетранспортерів під прапорами «ДНР» та «ЛНР» рушать до Харкова, Маріуполя та Бердянська, то доведеться або ввести такий стан, або здати ще велику частину України.

Отож, хоча і слід сподіватися на реалізацію позитивних сценаріїв, але слід бути готовими до найгіршого перебігу подій. Адже всі ми живемо у затінку Кремля, і на те поки що немає ради. Як у «Володарі перснів» жителі Ґондору, які приймали на себе постійні удари Темного володаря, закриваючи собою Західний світ... Але Ґондор урешті-решт виявився не готовим до найгіршого, і якби не зовнішня допомога та мужність рядових вояків, не втримався б. Відтак, не варто повторювати чиїхось помилок, нехай і йдеться про фентезі...

•  Так от, мені цікаво, чи в коаліційній угоді взагалі розглядаються ті чи інші варіанти дій, чи прокреслені там різні сценарії відповідей уряду й парламенту на виклики зовнішньої агресії та внутрішньої «п’ятої колони». Первинний варіант цієї угоди не містив у собі нічого такого. Ба більше: там ішлося про жахливі під будь-яким оглядом речі. От, скажімо, там містилося положення про скорочення державних витрат аж на чверть, про приватизацію портів і взагалі всього, що тільки можна, про різке скорочення фінансування наукових розробок (так званих неперспективних) тощо. Наче все правильно. Бо ж державний бюджет не витримує роздутих державних витрат. Але... Де-факто реалізація цих положень матиме своїм наслідком неминучу деградацію науки, освіти й культури навіть за мирного часу. А за умов фактичної війни, яку проти нас веде Кремль, навіть якщо ця війна перейде у «тягучий» стан, без активних бойових дій — це самогубство. Краще вже прямо сказати: ми припиняємо існування Української держави, бо вона нерентабельна. Адже, по-перше, наука, освіта й культура — це стрижень тилу за будь-якої війни, хай «гарячої», хай «холодної». По-друге, реформи Саакашвілі у Грузії вже наочно довели, що без підтримки інтелігенції ніяка реформаторська влада не втримається, ба більше — її очільники змушені будуть тікати з країни або йти за ґрати, а країна знову деградуватиме і підпадатиме під вплив Кремля. По-третє, у Болівії свого часу реформатори домоглися тотальної приватизації мідних копалень та стабілізації бюджету, наслідком чого стало те, що маса безробітних шахтарів стала вирощувати наркотики (треба ж якось жити!), а владу невдовзі цілком демократичним шляхом здобули «наркомарксисти» — унікальний феномен сьогоднішнього світу, коли лівацькі ідеї органічно поєднуються з організованим державою міжнародним наркотрафіком...

Ну, а в разі чи початку «гарячої» війни, чи підготовки до відбиття агресії навіть найкапіталістичніша держава не скорочує, а, навпаки, нарощує свої витрати. Нічого іншого ще ніхто не вигадав, бо ж приватний бізнес як провідний інструмент ведення війн, і то колоніальних, був ефективним десь так до ХІХ століття. А тому не враховувати ситуації, коли доведеться істотно збільшити державні витрати на воєнні потреби, — це непрофесійний підхід. Не будувати коаліційну угоду на підґрунті лінійно-проективного мислення, всі ґанджі якого описані у «Дні» в статтях Олега Білого та Віктора Козловського.

•  І взагалі, не може бути під час війни (немає значення, оголошена вона де-юре чи ведеться де-факто) вільноринкових відносин. Я писав у статті про Черчилля, як цей апологет вільної торгівлі та переконаний прихильник капіталізму діяв у часи Другої світової війни — «вся британська економіка, всі ресурси, як виробничі, так і трудові, були мобілізовані для потреб війни. Уряд Великобританії ухвалив «акт про надзвичайні повноваження», який дозволяв для задоволення воєнних потреб поширювати урядовий контроль на будь-яке майно, нерухоме чи рухоме, приватне чи корпоративне. А німецький капітал, в тому числі й приватний, було негайно конфісковано. Ніякого «священного права приватної власності» — воно не діє щодо агресора! І щодо британських власників воно перестало діяти: фамільні обійстя лордів забиралися на час війни під шпиталі, а фабрики ласощів перетворювалися на центри виробництва вибухівки. Ну, а прибутки воєнного часу йшли не власникам, а обкладалися стовідсотковим податком», («Явище Черчилля», «День», №184). Чи не час, розробляючи коаліційну угоду, узяти приклад із Черчилля — на випадок погіршення ситуації на фронті, — а якщо хтось із західних друзів України буде казати, що не можна діяти так радикально, то відсилати їх до практики визначного прем’єра Британії.

•  Потрібно продумати й описати у загальних рисах і варіанти розвитку подій, за яких буде запроваджений надзвичайний чи воєнний стан (до речі, перший, можливо, за певних обставин доведеться вводити навіть без великого спалаху збройного протистояння). Такий стан неможливий без найвищого державного органу з усією повнотою управлінських функцій. Тобто йдеться про щось на кшталт «Воєнного кабінету» того ж Черчилля чи Державного комітету оборони Сталіна (ясна річ, без диктаторських замашок останнього). Втім, можна значно розширити нинішні функції РНБО, але для цього слід змінити Конституцію та сформувати, нарешті, належні структури контролю за виконанням рішень цього органу, про що писав Євген Марчук.

І взагалі: чи не час замість тотальної приватизації морських портів (це, між іншим стратегічні об’єкти, які можуть через підставні фірми потрапити до російських рук чи у володіння компрадорського капіталу), передбачити взяття під державний контроль усіх обленерго й облгазів, «прихватизованих» дуже сумнівними під оглядом права методами за часів Кучми і Януковича (підкреслюю: не націоналізувати, хоча й це доцільно передбачити у певних випадках, якщо йдеться про майно тих, хто підтримує терористів і сепаратистів, а взяти під контроль)? І заблокувати виведення прибутків за кордон, в офшорні зони? Бо ж що виходить сьогодні? Розпочалося — і не скоро спиниться — грандіозне підвищення тарифів на електроенергію, гарячу і холодну воду, опалення, а кому йдуть кошти? Спонсорам Партії регіонів та деяких інших цікавих структур Ахметову та Фірташу? Якщо коаліційна угода вбачатиме в цьому суть економічних реформ, боюся, депутатів невдовзі істотно поправлять фронтові капітали та майори. Бо може залишитися лише два варіанти: масовий бунт по всій країні проти здирницької політики на користь олігархів, під’юджуваний російською агентурою, або виправлення депутатських та урядових помилок силовим шляхом. Це — не мої вигадки, це — логіка історичних процесів, що авторам коаліційної угоди, боюся, невідома.

•  Ну, а в разі надзвичайного чи воєнного стану вся енергетична сфера має негайно перейти під державне управління —фінанси їм залишатимуть тільки для того, щоб «тримати штани», все інше вилучатиме держава. Ба більше: учасникам коаліціади варто було би (це вже виходить за межі положень коаліційної угоди, але...) ненав’язливо порадити деяким мільярдерам, які щедро спонсорували Партію регіонів та сепаратистів сходу, вкласти чималі гроші, щоб забезпечити нормальне життя українців упродовж зими-весни. Це хоча б частково, хоча б якось «відмило» цих персонажів, бо ж інакше можна передбачити, що з ними (і їхніми покровителями «нагорі») вчинять за нормами українського звичаєвого права. Знову-таки, це не погроза, а наукова констатація суспільних настроїв та логіки революційних процесів.

Існують і інші загрози, які потрібно вже зараз передбачити і закласти в угоду відповідні дії. Скажімо, за певних обставин не обійтися без часткової карткової системи (знов-таки, пошлюся на Великобританію: там її остаточно скасували тільки 1954 року, в передостанній рік прем’єрства Черчилля). Бо ж із картоплею по 10 гривень за кіло (а така перспектива, на жаль, реальна) і з надвисокими темпами підвищення цін на деякі вітчизняні ліки ніякий Путін не потрібний, щоб узимку розпочалися багатотисячні антиурядові бунти!

Сказане не означає, що не потрібні ринкові реформи. Потрібні, ще і як! Але такі реформи — не самоціль, а інструмент захисту національних інтересів і позитивних змін. Починати ж їх коаліціантам слід навіть не з судової системи (без кардинальних змін у якій економіка не запрацює нормально), а з того, щоб поставити перед собою велике дзеркало і зрозуміти: годі шикувати, труднощі війни та економічних змін мають стосуватися всіх. І готовими слід бути — а це стосується і депутатів, і майбутнього уряду, — до різноманітних проблем, а не лише до гладенького та несуперечливого розвитку подій.