В Дружковке открыли памятник правозащитнику, украинскому диссиденту, соучредителю Украинской Хельсинской группы, учителю Алексе Тихому. Этой новостью поделился дружковчанин, председатель Донецкого областного общества им. Олексы Тихого, член Донецкой областной организации Национального союза краеведов Украины Евгений Шаповалов. Мэр города, заведующий городским отделом образования и директор местной школы возложили цветы к восстановленному монументу. Их известный земляк сначала учился в этой школе, а потом здесь преподавал.

На стелі написали такі слова:

Я - українець

Люблю свою Донеччину,

Її степи, байраки,

лісосмуги, терикони

Люблю і її людей,

невтомних трударів...

Выступление мэра города:

27 січня 1927 р. на х.Їжівка, Донецької обл., народився Олекса Тихий, український дисидент, мовознавець, член-засновник Української гельсінської групи, розповідає Ганна Черкаська.

Він крокував звичним шляхом гвинтика СРСР: школа, три дипломи – транспортного та сільськогосподарського інститутів, філософського факультету Московського університету. Міг би мати стрімку кар’єру, але повернувся в село, де викладав історію, був завучем і дуже чесною людиною.

Коли під радянськими танками опинилася свобода Угорщини, Тихий написав свій протест проти агресії та відправив його в Москву. За такий «наклеп» Олекса Тихий отримав 7 років таборів.

Після таборових університетів пан Олекса працював слюсарем, вантажником. Він створив родину, продовжив рід двома синами. Для дітей Тихий збирав вислови видатних людей про мову, уклав словник покручів української мови.

У 1977 р. усі «забугрові» радіостанції подавали матеріал про суд над Олексою Тихим і Миколою Руденком. Їх судив закритий суд за створення Групи сприяння Виконанню Гельсінкських угод. Прокурор обурено засуджував О. Тихого за те, що цей «отщепенец и терорист» писав статті, де виставлялися вимоги: «хочу, щоб школа виховувала й навчала б дітей, які б у майбутньому не стали міщанами й бюрократами, щоб ніхто не сидів у в’язниці за слухання «радіо голосів». Найгуманніший суд світу відміряв українцеві 10 років концтаборів.

Зеки поважали шляхетного та доброго в’язня, який вогнем власного тіла хотів розтопити кригу національного рабства: відчайдушно збирав і передавав на волю матеріали для самвидаву. Друзям О. Тихий говорив: «Я знаю, що загину, але хтось мусить бути першим».

У Пермському таборі йому поставили діагноз: рак шлунка з метастазами. Знеболюючі йому пропонували в обмін на покаяння.

6 травня 1984 р. 57-річний Олекса Тихий відійшов.

У 1988 р. в Канаді вийшов збірник праць Олекси Тихого «Роздуми».

"Не біда, а вина кожного інтелігента, кожного, хто здобув вищу освіту, займає керівні посади, а живе тільки для натоптування черева, байдужий, як колода, до долі свого народу, його культури, мови", - казав Олекса Тихий.

Земляк видатного українця Євген Шаповалов пропонує переглянути документальний фільм "Хочу бути українцем" про О. Тихого, дружківського кінорежисера Олексія Синельникова.