У Криму до людей приходить прозріння. Хоч повільно, але впевнено люди по одному починають відходити від ейфорії і розуміють, що вони накоїли. І таких людей? Які покаялися, нам потрібно переманювати на свій бік, а не відштовхувати їх від України.

От, наприклад, маємо першого українського військового, молодого хлопця, контрактника, у якого батьки живуть на Миколаївщині, який рік тому не покинув Крим. Пройшов час, він звільнився з російської армії, покаявся і вирішив повернутися на батьківщину. Що зробила Україна? Ні, не дала йому можливість нести службу в наших Збройних силах, а кинула у СІЗО за дезертирство.

Чи можна його назвати злочинцем? З одного боку він зрадив присязі, але не поїхав на Донбас вбивати своїх співвітчизників. З іншого боку, є полковники, які формально присягу не зрадили, але залишили в Криму авіаційну техніку на десятки мільйонів гривень, чим завдали армії більше шкоди, ніж 22-річний сержант, якому затуманило розум російською пропагандою. Зараз молодий хлопець, за якого немає кому вступитися, сидить у СІЗО за те, що вирішив розкаятися і виправити свою помилку.

Пане Президенте, погодьтесь, що такі випадки відштовхують Крим від України. Якщо ми не дамо шанс цьому сержанту, це означатиме, що Україна закриває двері для сотень і тисяч наших співвітчизників, які рано, чи пізно повернуться до нас обличчям. Тому, звертаюся до Вас з пропозицією на найближчому засіданні РНБО підняти це питання і дати доручення виробити єдину стратегію по роботі з людьми, які визнали свою помилку і готові доказати це конкретними вчинками. Тоді це буде державна політика, спрямована на реінтеграцію півострова в склад України. Інакше гасло «Крим – це Україна» - не більше, ніж красиві слова.