Безперечно, армії нестворюються за один день, тим більшепросто у святковий. Але традиція, якузапочаткував Роман Шухевич своїмнаказом у 1947-му, закріпилася, і самеПокрову асоціюють не тільки з днемкозацтва, а й із зародженням Повстанськоїармії, яка постала як факт швидше напочатку 1943-го. 

Чому УПА не ОУН

Рух, який восени 1942 рокунімецькі спецслужби характеризувалияк повстанський, зародився на Волині –у регіоні, де нацистський окупаційнийрежим виявив свою найпотворнішу сутністьіз численними облавами на населеннядля вивезення на роботу до Німеччини,систематичними реквізиціями продовольствата худоби в селян, спаленням сіл, актамиполітичного терору та геноциду. Саметут склалися передумови для зародженняпотужного збройного опору окупантам,який очолила Організація українськихнаціоналістів (бандерівців).

Звичайно, провіднупозицію останньої в розгортанні таподальшому функціонуванні УПА не можнаприменшити, позаяк на базі саме оунівськихбоївок формувалися повстанські загони,а мережа підпілля стала своєріднимлогістичним тилом (запіллям) «лісовоїармії». Однак потрібно чітко розумітивідмінність між цими організаціями.УПА була армією з власною військовоюструктурою (воєнні округи, тактичнівідтинки, з’єднання, курені, сотні,чоти, рої тощо), дисципліною (за дотриманнямякої стежила Військово-політичнажандармерія (ВПЖ)), мережею допоміжнихслужб (медичних, господарських,зв’язкових), осередками підготовкиповстанських кадрів (підстаршинські йстаршинські школи), військовою присягою,відзнаками та медалями, воювала підсиньо-жовтим прапором (а не червоно-чорним)і з липня 1944-го підпорядковуваласявищому військово-політичному органувоюючої України – Українській головнійвизвольній раді (УГВР). У той часяк ОУН була підпільною організацієюзі своїми правилами конспірації,розгалуженою нелегальною структурою,ієрархією, судовими органами, системоювиховання та навчання членів, присягою,прапором тощо.

Звичайно, ОУН і УПА булинерозривно пов’язані між собою протягомусієї боротьби (керівники першої обіймаликомандні посади в другій, як і чималоїї членів перебували в УПА), і між ниминеможливо провести чітку лінію розламу,позаяк одне випливало з іншого й однев одному продовжувалося. І водночас неварто ставити риску й сприймати їх якодне ціле: не всі оунівці були учасникамиповстанського руху, як і не всі повстанціставали членами ОУН чи навіть ідеологічниминаціоналістами. У документах підпілляніколи не вживалося словосполучення«ОУН – УПА», а після згортання повстанськогоруху йшлося лише про збройне підпілля.Ця абревіатура є продуктом радянськихорганів держбезпеки і значною міроюзалишається незмінною в масовійсвідомості до сьогодні. 

Загальноукраїнськігоризонти

Постання на початку1943 року УПА та боротьба її бойовихвідділів аж до остаточного згортанняза наказом УГВР у вересні 1949-го булоякісно новим етапом в історії українськоговизвольного руху, в якому поєднувалисянаціональні та соціальні завдання,антиколоніальна й антитоталітарнаборотьба проти двох імперій-тираній:сталінського СРСР та нацистськоїНімеччини. До лісу йшли, з одного боку,ті, хто був національно свідомим і хотіввідновлення незалежності України, а зіншого – ті, хто виступав проти безмежногосвавілля окупантів, прагнув соціальноїта економічної свободи, обстоювавлюдські права. Саме залучення до складуУПА вихідців із багатьох регіонівУкраїни (а серед них було також чималосхідних українців), представників різнихсоціальних прошарків і політичнихугруповань, національних меншин таіноземців значно розширило горизонтита завдання українського визвольногоруху. Останній став більше орієнтуватисяна розгортання демократичних антитоталітарнихреволюцій серед народів РадянськогоСоюзу, в чому вбачав єдиний ефективнийшлях до повалення сталінської імперіїта відновлення на її руїнах незалежноїУкраїни та держав інших поневоленихнародів, набувши типових антиколоніальнихрис. Значною мірою ці зрушення такожвплинули на еволюцію ідеологічно-програм­нихзасад ОУН, яка в серпні 1943-го здійснилаповорот від захоплення авторитарнимигаслами до демократичної платформи. Цебув безпосередній наслідок постанняУПА. Але чи можливий він був би без«лісової армії»?

Те, що з огляду навідносно вищий рівень національноїсвідомості й протестних настроївнаселення та сприятливіші історичніумови повстанський рух географічновиник саме на Волині (йдеться про їїісторичне визначення, що включає в себесучасну Волинську, Рівненську області,північні райони Тернопільщини та більшучастину Житомирщини), не дає підставихарактеризувати його лише як регіональний(західноукраїнський). На українськийП’ємонт – Галичину – він поширивсятільки влітку 1943-го, а остаточно структуриУПА тут сформувалися лише на початку1944-го – у той самий час, коли почалистворюватися також з’єднання УПА-Південь,що оперували на території сучаснихТернопільської, Хмельницької, Вінницькоїта Київської областей. Саме останніпоряд із найсхіднішими відділами УПА-Північ,які інколи виділяють в окрему групуУПА-Схід, були тим передовим авангардом,якому на відносно короткий періодвдалося охопити (більшою-меншою мірою)повстанським рухом Правобережну Україну,просунувшись до Дніпра. УПА була виявомзагальноукраїнського руху Опору, якийне обмежувався тими чи іншими регіонами,а прагнув набути загальнонаціональногомасштабу. Участь багатьох вихідців ізНаддніпрянської України в лавах УПАзасвідчує також ту «палку любов», якувідчували радянські українці добільшовицького режиму після жахітьГолодомору, примусової колективізації,сталінських репресій та ганебноговідступу Червоної армії влітку 1941 року.Недарма, за оцінками німців, мобілізаційнийпотенціал УПА сягав 100 тис. осіб, реальнож у складі «лісової армії» на піку їїчисельності перебувало до 35 тис. осіб.

Та сягнувши максимальнихкількісних і територіальних розмірівнавесні – влітку 1944-го, ареали УПА почалистрімко скорочуватися під подальшимнатиском радянської військово-поліційноїмашини, і «лісова армія» була змушенапоступово перейти до тактики діяльностіменшими відділами, а згодом і повністювлитися у збройне підпілля. Всуперечміфам про суто західноукраїнську природуповоєнного резистансу, він із різнимрівнем інтенсивності палахкотів аж досередини 1950-х років на переважній частинітериторії України (одна з останніхбоївок ОУН була ліквідована в 1955-му наЖитомирщині).

Коли УПА стала фактом

Чи був українськийповстанський рух 1940-х років чимосьаномальним на тлі визвольних рухівінших народів Європи та Азії? Тижденьуже порівнював УПА з іншими антиколоніальнимирухами в світовій історії першої половиниХХ століття і доводив закономірністьїї появи на українському ґрунті (див.Тиждень, 23/2011). І тут треба наголосити,що майже всі вони були радикальними,вели безкомпромісну збройну боротьбу,застосовували насильство до своїхворогів, жоден з інсургентів (відірландських бойовиків ІРА до єврейськихповстанців у Палестині) не носив «білихрукавиць» і не мав цілковито незаплямованоїрепутації. Можна по-різному трактуватизлочини, до яких були причетні воякиУПА, але при цьому залишається незміннимтой факт, що без їхньої боротьби була бдалеко в чому неможлива сучасна Українськадержава. Зрештою, попри зміну політичноїкон’юнк­тури та цілеспрямовані спробиочорнити цей рух, історична пам’ятьпро нього за роки незалежності повернуласяв українське суспільство й міцноутвердилася у свідомості частинигромадян, ставши елементом масовоїкультури та компонентом громадянськоїідентичності. 

Феномен УПА полягає втому, що вона, на відмінну від іншиханалогічних синхронних рухів Опору,виникла на базі високої організованостінаселення, звідки черпала всі свої силита ресурси. Якщо радянський партизанськийрух та інші комуністичні рухи Опору вЄвропи фінансувалися, матеріально ікадрово забезпечувалися Кремлем, анаціональні рухи резистансу на кшталтАрмії Крайової, «Вільної Франції» Шарляде Ґолля чи «Югославських військ набатьківщині» Драже Міхайловічапідтримувалися з боку своїх еміграційнихурядів у Лондоні та західних альянтів,то УПА виникла цілком на власному ґрунтіі є більш народною та українською захарактером формування та своїм складом,аніж, приміром, радянські партизанськізагони (див. стор. 34). Не маючи системногоматеріального, кадрового і фінансовогозабезпечення, за доволі короткий періодвона змогла не тільки розбудувати своюструктуру, розгорнути бойові загони,налагодити матеріальне забезпеченнята підготовку кадрів, а й чинитинайтриваліший у Центрально-СхіднійЄвропі збройний опір сталінськійімперії.  

У 1940–1950-х роках українськіповстанці продемонстрували найвищийступінь опірності двом тоталітарнимрежимам. Хоча частина з них під тискомобставин була змушена піти на співпрацюз окупантами, які мали чимало засобівдля «впливу», та більшість вояків УПАволіли померти власною смертю, аби нездатися ворогу. Усі вони знали, що раночи пізно загинуть, і розглядали своюсмерть не в апокаліптичному, а в сутоєвангелічному сенсі – як зерно, що,впавши в землю, має прорости, давши своєпродовження у вигляді визвольної справи.

До 70-річчя створенняУПА Тиждень підготував спеціальнийпроект, присвячений неконвенційнимаспектам діяльності українськогоповстанського руху. Насамперед мизмістили фокус його аналізу звійськово-політичного (з якого зазвичайрозглядають це явище) в людський ракурс.Мілітарно-політичні параметри оцінки,як правило, звужують образ «лісовоїармії», зводячи його лише до бойовихдій чи політичних конфліктів, з якимибула пов’язана діяльність УПА. Тижденьпропонує подивитися на феноменукраїнського збройного спротиву1940–1950-х років з антропологічногопогляду, не відкидаючи при цьомувійськово-політичного контексту, вякому він розгортався і заручникомякого був. Цей підхід може бути вкрайефективним для руйнування багатьохстереотипів та кліше попередньої доби,зокрема образу «кривавих вбивць ізтризубом», міфічних «українсько-німецькихнаціоналістів», «зрад­ників українськогонароду», «одурманених націоналістичнимифюрерами малограмотних селян тапопівських синків». Правда про УПА, якупропонує Тиждень, має більше людськуприроду, аніж претендує дати вичерпнувідповідь на всі складні запитання,пов’язані з діяльністю українськогосамостійницького руху в 1940–1950-х роках.Спробуємо поглянути на те, якими буликолективний портрет бійця УПА, національнийі соціальний склад «лісової армії», атакож з’ясувати, що змушувало людей(не тільки українців) вступати до їїлав, чим харчувалися і як проводилидозвілля, які функції виконували жінки,чи існували кохання та шлюби в повстанськомурусі та яку творчу спадщину залишилипісля себе його учасники.  

Тарас Мазэпэнко перепечатал из tyzhden.ua