Найяскравішевраження від виборів – нечуванийуспіх «Свободи» тасиметричний виплеск «свободофобії»серед політиків, експертів та пересічнихгромадян України. Цей виплеск, начепожежа, охопив Росію та Ізраїль, необходячи й Євросоюз (в державах якогонаціоналістів більш, ніж достатньо).Тож можна сказати, що унікальність цієїполітичної сили, яка увірвалась в нашполітикум як «незаконная кометасреди расчисленных светил», полягаєв тому, що вона об’єднала різних людей від Львова до Донецька,а ненависть до неї зробила солідарнимитих, хто за інших обставин не подали бодин одному руки. Мимоволі згадуєтьсяпочаток  «Маніфесту КомуністичноїПартії» К. Маркса, який вже став класикою:«Привид блукає по Європі – привидкомунізму. Всі сили старої Європиоб’єдналися задля священного цькуванняцього привида: папа й цар, Метерніх таГізо, французькі радикали та німецькіполіціянти».

Підчас переліку учасників «священногоцькування» Маркс використавпринцип несумісності за всіми параметрамиполітичного самовизначення, крім одного– ненависті.  Вражає,наскільки точно цей принцип спрацьовуєсто шістдесят років потому стосовно«привида українського націоналізму»,який несподівано для всіх набув ознакматеріальноїреальності:Колесніченко і Симоненко, їзраїльскийкнессет та Європарламент,РосійськаГосдума та газета«Нью-Йорк Таймс», авторитаристи таліберали,експерти тажурналисти різнихпереконань. Дуже швидков публічному просторі поширились штампита наліпки, які зручно навішувалися нацю політичну силу - «фашисти»,«нацисти», ксенофоби,«радикали».

Не менш швидкосклалися квазі-експертнівисновки про те, чому«свободівці»отримали такий високийвідсоток (який влада ще й вкрала, колиоговталась і зрозуміла, що у парламентвходить небезпечна для неї сила). Приміром,можна часто почути про те, що за «Свободу»люди проголосували з відчаю, оскількихочуть «радикальних дій», що є вкрайнебезпечним. Проте, в таких висновкахвідсутнє головне: спроба неупередженопроаналізувати політичний феномен,розібратися в ньому на рівні аналітики,а не транслювання міфів.  Гадаю, наставчас для серйозної експертної розмовиі того, що я визначивби як «проривінформаційноїблокади» повідношенню до нового політичного актора.         

2.

Я не розглядаюцю статтю як альтернативу згаданій«змові експертів», а вважаю її лишепочатком вироблення такої альтернативи,що знаходиться поза пропагандистськоюапологетикою та не менш пропагандистською«демонізацією», інтелігентськоюпроекцією потаємних страхів передможливим революційним хаосом. Зазначенаальтернатива лежить в площині «критичноїсимпатії», і саме так я визначив би своєвідношення до «Свободи». Тому що сказати,що я повною мірою поділяю їх погляди,було би неправдою. Але сказати, що менініщо не близько з того, що пропонуютьта як поводять себе ці політики, – це абсолютнанеправда. Але по тих пунктахнезгоди я ладен вступити з ними діалогта дискусію, в той час, як я ніколи немав би дискусій з «балакаючими головами»або словесними порожнечами з ПР абоКПУ, бо в цьому випадку розмовляти немаз ким і нема про що.

Основа моєїсимпатії до «Свободи» – віра вті цінностіта принципи, які вонидекларують. При особистомуспілкуванні я не побачив у них жодноїкраплі цинізму, що видаєтьсяекстраординарним в країні, яканагадує Данію з«Гамлета»: король-злочинецьпри владі, зануренийв роспусту двір зйого Розенкранцами та Гільденстернами якприкладами тотального виродженняпанівної «еліти», країна, щопоступово перетворюється на «зону». Ія впевнений, що тут міститься першапідказка для з’ясування того,чому за них проголосувалостільки виборців і чому такий відсотокприйшовся на столицю,причому здебільшогона їїінтелектуальну частину:люди втомилися відзневіри та тотальної брехні, якою їхгодують політики.

Отже, колиодіозні носії цієї брехні ллють брудна «Свободу», вони лише додають їйполітичних дивідендів. Приміром,коли Богословська бризкаєслиною обурення на божевільних киян,які віддали за «нацистів» свій голос,коли політичний прохіндей Симоненкозакликає до хрестового походупроти «фашизму»,один цей факт доводить,що об’єктненависті з бокутакогоаморального непотребучогось вартий. Коли жРосійська Госдума висловлюєвеличезну занепокоєність з приводуновообраної сили, то це - один з найкращихкомпліментів «Свободі» як силі, якаможе суттєво завадити Кремлю в реалізаціїімперського проекту стосовно України.Адже, з точки зору російськоїпропаганди, все, що невписується у модель «общерусскогомира», отримує наліпку«нацизму» або «фашизму».  

3.

Друга причинаелекторальних симпатій відносно «Свободи»лежить в площині того, що яназиваю «політичною антропологією»,оскільки в ситуації,де зруйновані основи політико-правовогополя та ідентичностіна рівні ідеологій, важливу роль відіграютьвиключно людськіхарактеристикиполитика – його вигляд,манера говорити, харизма(або її відсутність). Боюсь,що мене звинуватять у прихованомурасизмі, але об'єктивний фейс-контрольполітиків показав би, що моральнадеградація представниківправлячого режиму магічним чиномспіввідноситься з їх антропологічнимвиродженням. Саме від цих ходячихкарикатур, від цього політичного зоопарку(який після виборів поповнився щекількома дивними видами) електораттакож смертельно втомився. 

І нарешті,за контрастом, він побачив нормальні,інтелігентні обличчя представниківнової політичної сили (багато з нихпоходять з родин української еліти) яківміють не лише чітко мислити, але йчудово доносити свої думки. Згадайте ток-шоуШустера і порівняйте рівеньбудь-якого «свободівця» з потугамидумки та кривомовністюбудь-якого регіонала. І це висвітлитьодну з причин спалаху електоральнихсимпатій.   

4.

Останнійпункт, який я волівби розглянути в першій статті моєїтрилогії, пов'язаний зособливостями радикалізму, в якомузазвичай звинувачують свободівців. Намій погляд, такий радикалізм є відповіддюна радикалізацію дій влади і в цій своїйіпостасі він резонує з радикалізацієювсього суспільства. Проте, цілкомбрехливим видається твердження про те,що зазначена радикалізація є наслідкомдій «екстремістських партій» (де разомз націоналістами чомусь опиняютьсякомуністи), які зіштовхують одну суспільнугрупу з іншою. Насправді ж радикалізаціяпроходить не лінією «Захід/Схід», аводорозділом «влада/суспільство». Самевлада проявляє найжорстокіший екстремізмпо відношенню до суспільства, принижуючийого та зводячи на рівень бидла. Цейекстремізм виявляє себе в союзі «Владита Криміналу». Іостанні вибори чітко його продемонстрували.

Йдеться нелише про появу «братків» і «Беркуту»на виборчих дільницях, а про стратегіювлади в цілому, розраховану на абсолютнепридушення будь-якого спротивурепресивному механізму: політичнепереслідування опозиції, знищеннябізнесу, прагнення позбавити Українумови, історії та національної пам’яті. Ів цьому контексті зразковимрадикалом-екстремістом єДмитро Табачник,в той час, як українськийнаціоналізм виступає захисною реакцієюна гуманітарну катастрофу, в яку стрімкопоринає Україна. Відповідь на насильницькідії влади приховано у величезномупотенціалі ненависті до неї,який  об’єднує всюУкраїну в боротьбізрежимом. Тому одна зіскладових успіху «Свободи» – відповідністьсуспільному запиту, про що свідчитьнарощування потенціалу підтримки наПівдні та Сході України.

Вказанийзапит полягає в тому, що розлюченесуспільство бажає не просто зміни влади,воно жадає помсти, точніше справедливогоПокарання за скоєні владою злочини. Алебагато виборців інтуїтивно розуміють,що інші лідери опозиції можуть зупинитисяна півдорозі, здійснити «відкат» відсуто кримінального режиму до «старогодоброго олігархату». Ті, хто мріють проочищення влади та суспільства, вважають,що саме «Свобода» виступить тієюбезкомпромісною силою, яка піде до кінцята її « рука не здригнеться». Це і є збіградикальних очікувань і радикальнихобіцянок, який має всі підставипоглиблюватись. Криза влади, її відчайдушніспроби зберегти режим підсилюватимутьсуспільне бродіння, що говорить процікаві перспективи «Свободи» в найближчомумайбутньому.

З огляду навищевикладені фактори наважусь висловитипарадоксальну думку про те, що основнезавдання «Свободи» після проходженняу парламент полягає не в тому, щобизнижувати градус свого радикалізму, ав тому, щоби, навпаки, його нарощувати.Лише так вони зможуть і надалі відповідатисуспільним очікуванням, перевести впрактичну площину загрозливі слова та,зрештою, зламати хребет кримінальнійдиктатурі!

Алексей ШЕВЧЕНКО