Модель управління, яку усталює Янукович та його оточення, важко назвати демократичною. Вона більше нагадує модель управління, яка існує в кримінальних «общаках», і саме з точки зору такого припущення доцільно проаналізувати процеси, які відбуваються в сучасній Україні.

Янукович, його сини і найближче оточення дедалі частіше фігурують у ЗМІ під умовним терміном «Сім’я», що пожирає і захоплює навколо себе всіх дрібніших гравців на політичній та економічній картах України. Зрозуміло, що така поведінка не вписується в європейські уявлення про демократичну модель управління. Чи можна тоді зробити припущення, що всю владу в Україні захопила певна кримінальна група, яка переносить свій алгоритм поведінки та управління на весь державний механізм? І з такої позиції спробувати проаналізувати ті процеси, які розгортаються в Україні? Отже, розглянемо гіпотезу, що держава перебуває під контролем певного кола осіб, в основі якого стоїть злочинне кримінальне угрупування, то як в цій країні можуть прийматися рішення?

Як відомо держава становить набір певних інституцій – економічний блок, фінансовий, силовий, НБУ, СБУ тощо. Існує наука про державне будівництво та стратегічне управління, яка розглядає державу, як організацію, при цьому населення, яке проживає на певній території формує країну, а країна формує державу, як систему управління всією країною, всім населенням, народом, нацією. В залежності від того, як побудована ця система управління, такий характер і матиме держава.

Але як все це виглядає, якщо держава, її командний апарат і владні висоти захоплюються якоюсь кримінальною групою? За яким алгоритмом функціонує кримінальна група?

Як відомо, кримінальне середовище на пострадянському просторі відрізняється дуже чіткою та жорсткою ієрархією. На вершині піраміди кримінального світу перебувають так звані «воры в законе». Існує припущення, що інститут «воров в законе» був розроблений і втілений в життя радянськими спецслужбами ще в 1930-их роках для того, щоб хоч якось контролювати багатомільйонну армію в’язнів комуністичної імперії. Відповідно, було розроблено цілий кодекс правил для цієї особливої верстви ув’язнених, а також запроваджено специфічну касу взаємодопомоги – так званий «общак». Поступово такі «общаки» почали формуватися не лише в місцях позбавлення волі, але й на свободі, до них перераховували частину своїх незаконних доходів більшість представників кримінального світу. Розпоряджалися «общаками» ті «вори в законі», які користувалися найбільшою повагою та авторитетом у кримінальному середовищі. Впродовж десятків років, попри те, що на офіційному рівні навіть не визнавалось існування в СРСР організованої злочинності, спочатку ЧК, пізніше НКВС, а згодом КДБ контролювало «ворів в законі». За деякими свідченнями, лише в 1970-их років спецслужби почали втрачати контроль над цим кримінальним середовищем, але на цей момент в «общаках» вже було зосереджено величезні фінансові ресурси, тому, як припускають, КДБ почало вербувати представників криміналітету для входження в середовище «ворів в законі». Як припускають, «казначеями», які завідували «общаками» в Радянському союзі ставали тільки співробітники КДБ. Відтак, можна висунути версію, що і до сьогодні колишні і теперішні працівники спецслужб мають безпосереднє відношення до «общаків».

Отже, якщо припустити, що кримінальна група стала на чолі держави, то чи буде вона міняти свій алгоритм управління? Зрозуміло, що не буде, її характер не зміниться, навпаки, вона перенесе свою природу, характер і модель управління на ту державну систему, яку захопила. І чим більше вона буде розповсюджувати свій вплив, тим більше вона розповсюджуватиме і застосовуватиме ці прийоми.

Як відомо, «общаками» в кримінальному світі розпоряджаються «злодії в законі», але найважливіші рішення приймаються на так званих «сходах» – з’їздах найбільш авторитетних представників злочинного світу. Зокрема, як стверджують автори монографії про професійну злочинність, на таких «сходках» відбувалося вироблення злодіївської політики, вирішувалося питання кримінального бізнесу, розподілу сфер впливу, розподілялися обов’язки щодо наповнення «общака», розглядалися питання щодо застосування санкцій до злодіїв, які порушили волю «сходки» чи кодекс поведінки «злодія в законі», призначалися «смотрящі» над певною територією чи сектором бізнесу.

Отже, в цьому середовищі вся власність належить кримінальній групі. Ця група користується всіма грошима, розробляє відповідні проекти. Якщо припущення про те, що на чолі всієї країни стоїть певна кримінальна група, вірне, то логічно також припустити, що такі афери, як купівля бурових платформ, так званих «вишок Бойка», коли з державного бюджету за ці установки було заплачено суму, яка вдвічі перевищує ринкову, розроблялися якраз на такій «сходці». Ймовірно, там же могло прийматися рішення про рейдерське захоплення підприємств, які виробляють мінеральну воду «Боржомі», чи «Укргазвидобування», про укладання угоди з «Шелл» щодо сланцевого газу, чи про будівництво LNG-терміналу. Зрозуміло, що окрім основних питань, під час сходки ще є пункт «різне». До цього різного можуть належати якісь дрібні питання, наприклад, хтось у Києві в елітному Печерському районі поклав око на землю, де розташований будинок вчительки Ніни Москаленко, хтось інший хоче отримати ще якусь власність. Тобто кожен вирішує свої питання, має свою сферу відповідальності і веде певний бізнес.

Але для діяльності цього кримінального угрупування потрібно, щоб була якась фінансово-корпоративна група, за допомогою якої можна спокійно здійснювати так звану приватизацію, купувати гірничо-збагачувальні підприємства, комбінати, заводи, фабрики. Оскільки перелік таких промислових об’єктів є обмеженим, то зрозуміло, що така група по мірі свого розвитку повинна вступити в конфлікт з іншими групами – зовнішніми і внутрішніми. Коли вона вступає в конфлікт із зовнішніми групами, починаються кланово-корпоративні війни. Наприклад, зараз відбувається війна між «Сім’єю» і Коломойським, Ярославським, Хорошковським. В цілому ж криворізько-донбаський баронат на сьогоднішній день суттєво підірвав позиції фінансово-копоративної групи Тимошенко. Також підірвані сімейні групи Кучми-Пінчука, Ющенка.

Логічно припустити, що наступною фазою розвитку цієї моделі стануть внутрішньосімейні конфлікти. Вже зараз можна помітити, певні конфлікти всередині криворізько-донбаського баронату. Наприклад, впродовж січня два заводи, які входять у корпорацію «Індустріальний союз Донбасу», що контролюється Тарутою, програли 4 судових справи гірничо-металургійній групі компаній «Метінвест», 71,25% акцій якої належать Ахметову. Схоже, що розпочався також конфлікт між «Сім’єю» і Шуфричем, поступово на периферію відходить Фірташ, який пов’язаний з ресурсами російських кланово-корпоративних груп. Тому можна висунути версією, що логічним завершенням цього процесу стане зіткнення між найбільш потужними гравцями всередині цієї групи, всередині цього устрою, який сформований за принципами «общака», коли Янукович зі своїми синами і найближчим оточенням повинен буде зіткнутися у смертельному поєдинку з групою Ахметова....

 Олег СОСКИН