Тепер Зарубі чомусь всі заздрять, знаючи, що він очолює найбільший музей підвідкритим небом Європи, мріючи перетворити його на найкращий! Триває якасьдивна рейдерсько-судова атака на музей, директора, колектив, мета якої – замінанинішньої принципової управлінської команди, на обслуговуючий персонал дивних діячів,що сприймають скансен на 130 гектарах столичної землі, лише як засіб власногозбагачення.

Нещодавно в Інтернеті була розміщена стаття колишнього директора Національногозаповідника Києво-Печерської лаври, колишнього директора Музею історії Києва і нинішньогокерманича маловпливової асоціації музеїв, де він оприлюднив неперевіренуінформацію, опираючись на думку лише одного ображеного науковця, який покинувмузей влітку 2012 року.

Дуже прикро, що автор, маючи великий досвід роботи у національному музейномузакладі, спираючись лише на одне інформативне джерело написав неаргументованустаттю. Це виглядає не тільки непрофесійно, але й дивно. Невже важко буловідвідати Пирогів і перевірити інформацію? Більшість фотографій не відповідаєдійсності. Між тим, ту статтю вже активно використовують як привід для розправинад музейниками!

За коментарем ми звернулися до Дмитра Заруби, Генерального директора НМНАПУ.Отримали яскравий монолог, який вирішили залишити без змін:

- Перед тим як погодитися на посаду директора, я півроку уважно вивчавдіяльність музею. Я бачив і сильні сторони музею, і його слабкі місця.Представив колективу музею план розвитку, опираючись на результати провіднихмузейних закладів світу. Концепція розвитку музею була розроблена у 2011 році.Вона давала можливість ефективно працювати скансену і самостійно зароблятигроші.

І я вважаю, що ця концепція дала ефективний результат. Давайте зробимопорівняння по роботі за два роки: 2011 та 2012.

Один із головних показників роботи музею – це відвідуванність. У 2011 роцімузей відвідали 216315 людей, а у 2012 році – 226154. І це враховуючи, що уминулий рік в Києві проводили «Євро-2012», кількість відвідувачів зменшиласьмайже у всіх музеях. А в нашому, як бачимо, збільшилась. Ми могли б мати кращийрезультат, але дуже часто заважали погодні умови. Все ж таки наш музей підвідкритим небом, і це впливало на потік відвідувачів.

Подивимося по екскурсійні роботі: у 2011 році було проведено 1370 екскурсій, у2012 році – 1634.

До нас приходять люди, які потребують не тільки видовищ, але й елементарнихпослуг: туалетів, облаштованих зон відпочинку з пунктами швидкого харчування.Для більшості відвідування музею – сімейний відпочинок, розрахований на весьдень.

Але, далеко не всі приходять до музею з валізами їжі! Їхні потреби буливраховані. Набагато краще, коли люди харчуються у виділених місцях, а нерозкидають сміття по всій території.

Досвід Масниці показав, що відкриття нових точок харчування дає можливістьпривести і обслугувати велику кількість людей.

Тільки в перший день Масниці до нас завітало 8 000 відвідувачів!

Музей має потужний потенціал: територія, найбільша кількість українськоїархітектурної спадщини, сильний науковий центр та унікальні етнографічнізнання... Я запропонував колективу розробити і провести нові масові заходи.

Моя концепція не всіма була сприйнята. Наукові співробітники досить обережновіднеслися до моїх пропозицій. Вони звикли працювати в більш академічному,консервативному руслі: проводити польові дослідження, збирати експонати,підтримувати експозицію, працювати над вузьконаправленними науковими темами. Цедуже важливо, але не єдине. Музей за 40 років уже напрацював величезнийетнографічний матеріал, який потрібно показувати людям! І не лише наекспозиціях, а й в більш живому та сучасному форматі. Ми запропонували своїмвідвідувачам нові свята: Зустріч весни на полонині, Свято першої борозни, святоХліба.

Провели кримськотатарський фестиваль «Егрідал», який зібрав величезну кількістьлюдей. На зимових канікулах працювала «Хата Миколая», весною плануємо провестисвято «Зустріч весни».

Минулої осені до музею завітали учасники Всесвітнього форуму видавців – до насприїхали кілька сотень журналістів з більшості країн світу. Вони впершеознайомилися з унікальним українським скансеном. Для музею це була чудовареклама, яка дала можливість розказати світу про українську спадщину.

До речі, в 2012 році нарешті поставили вказівники. Невже попереднє керівництвоне могло вирішити таку дрібну проблему?

Для подальшої популяризації української спадщини, музей став учасником двохМіжнародних туристичних виставок, де підписані угоди про співпрацю зтурфірмами.

Майже весь рік у музеї вирували свята. Протягом року пройшло 36 заходів. У 2011році – 17.

Це було додаткове навантаження на колектив музею. Дехто не витримав ізвільнився. Зараз мене звинувачують у тому, що я нібито викинув 7 «неугодних»наукових співробітників. Я ще раз підкреслюю – ніхто нікого не виганяв! Їмпропонували подальшу співпрацю – стати членами Вченої ради музею, але вони зцим категорично не згодилися.

Вони навіть не залишили свої напрацювання закладу! Забрали з собою всі своїпольові дослідження, всі документи. «Наукова еліта», яка пішла з музею нічогоне передала до архіву – зникла частина сорокарічної наукової роботи! В музеїбула популярна практика не готувати нові кадри і не передавати свій досвідіншим співробітникам. Це теж їхнє ставлення до обов'язку. Люди категоричновідмовлялися здавати свої роботи, хоча за це вони отримували 40 років державнігроші! Отакі їхні моральні якості…

Багато чого довелося починати з нуля, шукати документацію, наводити порядки упаперах – ведення документації було просто жахливе, деякі цифри не відповідалидійсності. Про стан архітектурних об’єктів годі й говорити! Деякі пам’ятки немають навіть стін, які впали кілька років тому. Наприклад, повітка наекспозиції «Середня Наддніпрянщина» довгий роки не мала стіни! Але «корифеї»музею документально це не зафіксували. Не дивно, що цей об’єкт впав під снігом.

Не витримала снігу і повітка на експозиції «Слобожанщина».

Коли наші реставратори почали її розбирати, то виявилось що попередніархітектори недотрималися норм будівництва – все трималося на чесному слові.Чому в минулому «наукова еліта» не фіксувала документально стан архітектурнихпам’яток? Чому нічого не робила?

Руйнація двох об’єктів для нас велике горе. Але, колектив згуртувався, нескиглив, а робив свою роботу, розраховуючи лише на себе і на свої сили. Майжеза місяць повністю відреставрували повітку на Слобожанщині. Зараз приступаємодо роботи над повіткою на експозиції «Середня Наддніпрянщина».

На початку заснування, музей будували дуже швидко, без дотримання будівельнихнорм. Пройшли роки, деревина почала підгнивати і хати під важким снігом складаються,мов картонні коробки. Більшість об’єктів треба перебирати і піднімати заново.

Минулого року, на реставрацію не було виділено з бюджету жодної копійки – цевже практика останніх років. Фінансування на реставрацію й далі не буде. Вцьому році нам виділяють лише 200000 грн. Тож, будемо продовжувати реставрацію,опираючись на свої кошти і на меценатів.

Свого часу, музей мав шанс змінити ситуацію – свою підтримку і допомогупропонував Фонд Ріната Ахметова «Розвиток України».

Вони проплатили іноземним фахівцям розробку концепції розвитку музею, НМНАПУ,навіть виділили гроші. На превеликий жаль, Павло Федака, попередній директор,не сприйняв ці рекомендації. Гроші зникли. У зв’язку з цим, Фонд відмовивсяпродовжити співпрацю з музеєм і виділяти кошти на реставраційні роботи, апропонували 10 млн гривень!

Це недолуге рішення повністю загальмувало розвиток музею, постраждав імідж.Тоді відбувся величезний скандал. Провели перевірки ГоловКРУ та Рахунковапалата України за 2008-2012 роки, які виявили великі порушення уфінансово-господарській діяльності. За результатами перевірок, ГоловКРУзапропонувала Міністерству культури України притягнути до відповідальності тарозглянути питання про відповідність займаній посаді директора Музею ПавлаФедаки.

За рік ми переламали ситуацію і відновили позитивний імідж музею, залучилиспонсорів та меценатів. За кошти обласних держадміністрацій та земляцтв, намвдалося відремонтувати чотири хати на експозиції «Українське село 60-70-хроків». Дякуємо Дніпропетровській, Херсонській, Волинській, Миколаївськійоблдержадміністраціям, які надали допомогу. Проведені відновлювані роботи наекспозиціях «Середня Наддніпрянщина», «Карпати», «Поділля».

Музей продовжує наукову роботу. Вперше за останні 3 роки, на експозиціях буловідкрито 2 нових інтер’єра. Всі наукові теми поновленні, у листопаді проведенаМіжнародна науково-практична конференція «Музей просто неба – сучасніінтерпретації традиційної культури та перспективи етнографічних досліджень»,куди приїхало понад 100 осіб, у тому числі науковці з Білорусії, Польщі таРосії, проведено 15 виставок, одна із яких відбулась за кордоном у м. Брюссельв Штаб – квартирі НАТО.

Науковий потенціал ми не ослабили. У 2011 році в музеї працювало лише 3кандидата наук. Зараз – 5.

Наукові співробітники прийняли участь у 8 конференціях, надруковано 34 науковихта науково-популярних статей. Музейний фонд у 2012 році, поповнився і зараз має71,5 тисяч одиниць зберігання.

Не приховую, в кінці року колектив втомився. Але результат є! Музей самостійнозаробив понад 5 млн. гривень, які були направлені на вирішення музейних потреб:покращення інфраструктури, реставрацію, поточні ремонти.

Вперше рядові працівники музею, а не «наукова еліта» отримали премії та доплатиза свою напружену працю.

Керівництво протягом року, навело порядок з орендарями. Ми знайшли приміщеннядля проведення різноманітних музейних заходів: лекцій, майстер-класів,семінарів, конференцій. Найбільший скансен України не мав елементарного – свогоконференц-залу! Тепер всі заходи будемо проводити тільки на території музею.

Погоджуюсь, є недопрацювання, щось не врахували, щось не змогли, дещо невстигли.

Ми відкриті. Всю свою роботу показуємо на сайті, спілкуємося з засобамиінформації. Зустрічаємося з громадськістю.

У колективу є бажання повноцінно працювати, впроваджувати нові форми сучасноїмузейної справи, вивчати та зберігати унікальну українську спадщину.

У нас є можливість і сили підтримувати та розвивати музей. Головне, аби нам незаважали.

Зозуля Ніна Олексіїна, керівник науково-дослідного відділу «Поділля.Зонавітряків», стаж робот у музеї 41 рік.

-Я особисто обурена заявами колишнього співробітника нашого музею. Основніархітектурні пам’ятки ставили протягом п’яти років. Першу чергу музею запустилиу 1976 році. Тоді хати ставили народним способом, просто на землю, як в усіхукраїнських селах.Ніхто не знав, як треба будувати такий музей. Пройшов час –хати почали старіти. Навіть в звичайних селах вони розраховані на 50-60 років.А вже у музеї деякі об’єкти стоять понад 40 років на землі, без фундаменту. Дотого ж, кожний пам’ятник до перевезення вже мав поважний вік.

Постійне недофінансування не давало можливості провести капітальну реставрацію.І солому зараз вирощують поганої якості – вона трухне в кулях за 10-15 років. Ами не маємо можливості її часто перекладати.

В цю зиму випала катастрофічна кількість снігу. Він був мокрий, важкий,прилипав до соломи. Якщо його зрушити – поламається весь дах. Всіспівробітники, хто був в музеї, розчищав сніг. Всі доглядачі постійно відкидалисніг навколо будівель. І якщо ми перейдемо на сезонних працівників, як нампропонували деякі «розумні» науковці, нам тоді не вистачить людей, абипідтримувати музей у порядку.

Звинувачувати теперішнє керівництво у бездіяльності – підло. Проблема виниклане в один рік. І вирішити за рік її теж нереально.

Вже увечері зателефонував Іван Петрович Косачевич, директор Музею народноїархітектури та побуту у Львові обурений такими брутальними, нічим непідкріпленими звинуваченнями!

-Я з Дмитром Зарубою спілкувався під час міжнародної конференції. У ньоговеликий потенціал. Це людина, яка хоче бути музейником, вчиться, набираєтьсядосвіду, бажає щось змінити у скансені. Я бачу, що всі напрями музеюрозвиваються. Зрозуміло, що він робить якісь помилки. У кожного в такій великійустанові свої проблеми. Але, він вміє знаходити правильні рішення. Треба йомуне заважати, а дати можливість реалізувати свої ідеї. Не збурюйте колектив –тоді легше всім працювати.

Віктор Тригуб