Історія свята починається з 1922 року, коли Лев Бронштейн (відомий під псевдонімом Троцький) підписав документ Реввоєнради. Офіційні папери свідчать: цього дня у 1918 році уряд робітників і селян прийняв рішення про створення армії, необхідної для захисту від зовнішніх ворогів.

Спочатку день цей називався на честь Червоної армії, нагадуючи про велику мобілізацію по декрету Раднаркому з гордим заголовком «Соціалістичне суспільство в небезпеці».

Паразитична пропаганда більшовиків змусила залишки російської армії покинути країну. В той же час німецькі війська продовжували просуватися по території Рад. Утомлені від війни люди з не дуже великим бажанням попрямували в ряди збройних сил.

У результаті занепаду патріотизму, і особливо – після подій, що трапилися напередодні під Нарвою, 24 лютого Рада Народних Комісарів повністю і беззастережно прийняла ультиматум німецького командування. 3 березня керівництво країни підписало Брестський світ, умови якого цілком диктувалися німцями.

Події розверталися з приголомшливою швидкістю. Вже 25 лютого Ленін в матеріалах статті "Важкий, але необхідний урок", багато говорив про ганьбу військових, які не просто не послухалися наказу, але проявили себе останніми розтяпами. Безпорадними нехлюями, що загрузнули в хаосі і безладній втечі, показали себе залишки колись могутній армії.

Німецькі загони поступово заглиблювалися на радянську територію, практично не зустрічаючи опору. Юрій Фельштінський, історик за освітою, неодноразово відзначав проблему чуток і міфів, якими покрилося просування німецької армії.

Часто траплялося так, що міста і залізничні станції залишались людьми задовго до прибуття військових. Так, місто Двінськ (нинішній Даугавпілс) було узяте загоном, чисельність якого не перевищувала сотні чоловік. Псков був відданий німцям, що приїхали на мотоциклах, а в Режиці німецький загін був настільки нечисельним, що не зміг впоратися з охороною телеграфу, який ще добу працював у звичайному режимі.

 Що ж трапилося 23 лютого 1918 року під Нарвою? Про це чернігівцям розповів минулої п’ятниці під час круглого столу «Білі плями» в радянській історії України» доктор історичних наук, професор Києво-Могилянської академії Станіслав Кульчицький.

- Ніщо так не допомагає історику встановити істину, як вивчення першоджерел. Таким першоджерелом по історії свята 23 лютого є робота Леніна «Важкий, але необхідний урок». Яким же таким геройством прославилися у цей день в 1918 році більшовицькі загони під Нарвою? Ви будете сміятися, але було ось як. Угледівши авангард німецької армії, солдати і матроси під керівництвом уславленого в майбутньому, а потім репресованого Павла Дибенка, зробили кілька пострілів у бік ворога і… кинулись тікати. Тікали вони добрих сто кілометрів, аж до самої Гатчини. Увірвавшись на залізничну станцію, захопили поїзд, причепивши до нього цистерну зі спиртом, котра випадково стояла на сусідній колії.

І поїхали бійці «непереможної» армії гуляти по Росії! Зупинити чи щось заперечити їм на жодній зі станцій ніхто не міг, адже як заперечиш п’яним і озброєним? Більше двох місяців гуляли солдати і морячки по країні, поки на початку травня (!), їх не роззброїли десь на Уралі. За законами військового часу Павла Дибенка, як командира, мали б розстріляти, але така доля спіткає його лише через 20 років. А тоді його тільки виключили з партії.

Така ось історія від фахівця-історика. Така ось історія свята. Справжнього. Чоловічого…

А Червону армію врешті-решт створили. І почала вона воювати: з повсталими матросами Кронштадта, з тамбовськими селянами, з кубанськими і донськими козаками, з українськими студентами…

Марія Олійник